Вчені розповіли, чому астронавтів на Місяці не вбила радіація

Земля захищає нас своєю атмосферою і магнітним полем від потужної космічної радіації, але у відкритому космосі, над людиною нависає радіаційна загроза. Незважаючи на це, кілька людей 52 роки тому побували на поверхні Місяця, де немає ні атмосфери, ні магнітного поля. Але чому тоді їх не вбила радіація?

Космічна радіація

Більшості людей відомі три типи радіації: Альфа, Бета і Гамма випромінювання, але в астрофізиці радіація має ширше значення, до неї зараховують будь-які частинки, здатні іонізувати атоми або викликати їх розпад. Відповідно все це випромінювання називають іонізуючим випромінюванням.

Космічна радіація ділиться на галактичну радіацію: частинки, що прилітають до нас ззовні Сонячної системи, і сонячну, що складається в основному з протонів, які викидає саме Сонце. Цей потік протонів часто називають сонячним вітром, в ньому також присутні й інші частинки, але протони знаходяться в абсолютній більшості.

Від сонячного випромінювання ми непогано захищені магнітним полем Землі, проте бувають такі випадки, що під час сильних спалахів на Сонці велика частка заряджених частинок пробивається через магнітне поле і досягає атмосфери, в цей час ми бачимо дивовижне явище – полярне сяйво.

Високоенергетичні галактичні промені легко пробиваються через магнітне поле Землі і досягають поверхні планети, але атмосфера поглинає більшу їх частину, захищаючи нас від серйозного опромінення.

Частинки галактичних і сонячних променів, які не змогли пробитися через магнітне поле Землі, закручуються навколо планети через що Земля оточена радіаційними поясами Ван Аллена. Те, в який саме пояс потрапить частка, залежить від її заряду, маси і енергії, при попаданні в магнітне поле Землі. Кожен з поясів утворює навколо Землі тор і рівні радіації там досить високі, значно вище, ніж на поверхні Місяця, щоб отримати смертельну дозу в поясі вистачило б декількох днів.

Чому астронавтів на Місяці не вбила радіація?

Щоб дістатися до Місяця і благополучно повернутися додому, астронавти «Аполлона» повинні були не тільки двічі перетнути пояси Ван Аллена, але і подолати величезну відстань від Землі до Місяця. За часом політ займав близько трьох днів в кожну сторону. Учасники місій також повинні були працювати на орбіті і на поверхні Місяця. Загальний час місій становив від 8 до 12 днів при різних польотах. Таким чином, екіпажі «Аполлонів» були оточені іонізуючим випромінюванням від Сонця і галактичної радіації досить довго. Але як NASA вирішили цю проблему?

Обшивка у космічного корабля повинна була бути досить легкою. Її не можна було занадто обтяжувати, а значить вона не забезпечувала гарного захисту від радіації. Тому до конструкції був доданий товстий металевий щит тільки в місці, де знаходилися астронавти. Проліт через пояси Ван Аллена займав близько години, в кожному напрямку, теоретичні моделі радіаційних поясів, розроблені напередодні польотів “Аполлонів”, показали, що проходження через них не буде представляти істотної загрози для здоров’я космонавтів. Плюс до цього час місій збігся з періодом мінімальної сонячної активності, через що потік сонячного випромінювання був на мінімумі.

В цілому астронавти отримали досить суттєві дози, що могло позначитися на їх здоров’ї в майбутньому, але вони і близько не підійшли до прояву навіть слабкої променевої хвороби.