Технологія, яка могла б пом’якшити наслідки глобального потепління, здатна водночас запустити міжнародну технологічну гонку. Принаймні так свідчить симуляція переговорів, проведена в Лондонському університеті королеви Марії. Учасники так і не змогли домовитися про спільні правила, а взаємна недовіра й боротьба за стратегічну перевагу витіснили розмови про клімат.
Що таке сонячна геоінженерія
Йдеться про так звану модифікацію сонячного випромінювання (SRM), тобто технології, які мають зменшити кількість сонячної енергії, що досягає поверхні Землі. Один з варіантів полягає в розпиленні аерозолів у стратосфері. Ці частинки відбиватимуть частину випромінювання назад у космос і охолоджуватимуть планету, приблизно як це відбувається після великих виверженнь вулканів.
Метод вельми суперечливий. Він може тимчасово знизити глобальну температуру, але не прибирає вуглекислий газ з атмосфери й не розв’язує проблему викидів. Регіональні наслідки теж невизначені. Кліматичні моделі вказують, зокрема, на ризик зменшення опадів у частині Африки на південь від Сахари та посилення деяких тропічних штормів в Атлантиці. А раптове припинення такого втручання може спричинити різкий стрибок температури.
Додайте GSMinfo до джерел у Google News Щоб бачити наші публікації у своїй стрічці новинЯк проходила симуляція
У грі взяли участь науковці, фахівці з міжнародних відносин, військові та колишні державні службовці. Вони представляли уряди США й Китаю, громадські організації, корінні народи та технологічні компанії. Сценарій складався з трьох етапів, а саме сьогодення, 2027 і 2028 років.
Проблеми проявилися вже в першому раунді. Делегації США та Китаю не захотіли приймати правила, які могли б обмежити їхні власні дослідження або дати перевагу суперникові. Коли з’явилися повідомлення про підозрілі дослідницькі польоти й можливу технологічну співпрацю, переговори переросли у взаємні звинувачення, і зрештою учасники їх покинули.
Парадокс полягав у тому, що частина підозр у сценарії не мала підстав. Проте делегації все одно розходилися переконаними, що конкуренти таємно розвивають власні програми. Симуляція показала, як легко недовіра запускає технологічні перегони, навіть коли ніхто не має повної картини дій інших.
Катастрофи не допомогли
Наступні етапи прориву не принесли. Новини про кліматичні катастрофи майже не змінювали позицій учасників, а підготовлені експертами дані про можливі наслідки геоінженерії часто лишалися без відповіді. Рішення ухвалювали з огляду на національні інтереси, а не на екологічні ризики. Додатково заважала вигадана громадська організація, яку фінансувала паливна індустрія. Під виглядом підтримки незалежних досліджень вона гальмувала співпрацю й послаблювала позиції науковців. На останньому етапі жодної угоди так і не досягли.
Автори наголошують, що симуляція не є пророцтвом. Проте її підсумок невтішний. Суперництво великих держав, дезінформація й непрозорість можуть завадити встановити спільні правила, а без міжнародного нагляду односторонні дії здатні спричинити дипломатичні конфлікти, особливо якщо кліматичні наслідки по-різному відчуватимуть різні регіони. Для України, яка вже стикається з посухами й погодними аномаліями, що б’ють по врожаях, ці дискусії мають цілком практичне значення.
