Статті

Дорого та незручно: які проблеми були у власників перших стільникових телефонів в Україні

Мобільний зв’язок у нашій країні почав з’являтися в 90-ті — це були апарати, які складалися з двох частин: трубки та самого приймального пристрою. Популярні вони були, як правило, у «ділків» — перші моделі мобільних телефонів неможливо було носити одному, тому успішна людина мала помічника, який носив мобільний телефон.

Трохи пізніше з’явилися вже компактніші телефони, які можна було носити в руці. Але до кінця 90-х сам апарат мобільного зв’язку був досить монструозним, але це не заважало носити його на поясі, показуючи свою успішність. А той, хто не міг дозволити собі такий пристрій, купував муляжі із пластмаси. З малиновим піджаком виглядало цілком нормально.

Згадаймо про основні проблеми телефонів тих років.

Стільниковий телефон потрібно було реєструвати

В 90-ті діяв закон, який міг перешкоджати розвитку зв’язку. Щоб мати мобільний телефон, потрібно було отримати дозвіл від регулятора та заплатити держмито у розмірі 4$. Для крутих хлопців це було не великою статтею витрат, але бюрократична частина брала своє — треба було витратити час цю процедуру.

Вже до кінця останнього десятиліття минулого століття дозвіл видавався прямо в салонах стільникового зв’язку. Досі достеменно незрозуміло, для чого це було — одні джерела стверджують, що через спадщину СРСР інші ж пов’язують таке рішення із збігом частот військового радіообладнання.

Номер був залізно прив’язаний до апарату

У «досімкартівську» епоху телефонний номер був прив’язаний залізно до апарату. Щоб його змінити, потрібно було звертатися до офісу стільникового зв’язку для перепрограмування телефону. З 1998 року почала активно розвиватися епоха GSM і номер змінювати стало дуже просто.

Якість зв’язку була жахливою

Порівняно з поточними реаліями, якість стільникового зв’язку в 90-х і навіть у першій половині «нульових» була жахливою. Базових станцій було мало, і пристрій міг просто не працювати навіть у квартирі, не кажучи вже про цокольні поверхи і метро. А про використання стільникового телефону на дачі не йшлося — за містом ніякого зв’язку не було. Проблема зникла сама по собі через бурхливу популяризацію стільникового зв’язку та зниження тарифів.

Вартість зв’язку була величезною

Абонент оплачував як вихідний, і вхідний дзвінок. Вартість хвилини могла сягати кількох доларів. Розмовляти по мобільному телефону у 90-ті і навіть перші кілька років «нульових» було дорогим задоволенням. Та й самі апарати до 2000 року коштували пристойних грошей.

Часто абонент використовував “мобілу” у зв’язці з пейджером, щоб не витрачати зайві гроші – текстову інформацію можна було отримувати на пейджер. Плюс в тому, що були тарифи з фіксованою щомісячною оплатою і можна було отримувати велику кількість повідомлень.


Читай нас в Google News | Telegram | Facebook | Twitter


GSMinfo

Головний редактор видання GSMinfo. Захоплюєтся авіацією та інформаційною безпекою.
Back to top button