Кремній здатен суттєво збільшити ємність літій-іонних акумуляторів, але має одну серйозну ваду. Під час заряджання він сильно розширюється й руйнує сам себе. Автори нового огляду, опублікованого в журналі The Innovation, вважають, що розв’язати проблему допоможе не міцніший захисний шар, а такий, що рухатиметься разом із матеріалом.
Чому кремній такий привабливий і такий проблемний
Теоретична ємність кремнію становить близько 4200 мА·год на грам, що приблизно в 11 разів більше, ніж 372 мА·год/г у графіту, з якого зазвичай роблять аноди сучасних батарей. Проте під час заряджання кремній може збільшуватися в об’ємі аж на 400%, і це створює колосальне механічне навантаження.
Під час першого заряджання на поверхні анода розкладається електроліт і утворюється тонка плівка, так званий шар SEI. Він пропускає іони літію, але блокує електрони й не дає електроліту розкладатися далі. На графіті такий шар зазвичай стабільний, а на кремнії постійно тріскається через зміну об’єму. Кожна тріщина відкриває свіжий кремній, на якому знову утворюється плівка. З часом виникає пориста тривимірна структура, яка заважає руху іонів і поступово «з’їдає» електроліт, через що батарея втрачає ємність.
Додайте GSMinfo до джерел у Google News Щоб бачити наші публікації у своїй стрічці новинЩо пропонують науковці
Раніше дослідники намагалися зменшити напругу, роблячи кремній у вигляді наноструктур або покриваючи його вуглецем. Проте, як зазначають автори огляду, це не розв’язує проблему постійного руйнування й відновлення захисного шару.
Натомість вони пропонують використовувати концентровані електроліти, які змінюють хімію утворення плівки. У результаті може з’явитися щільний шар завтовшки 5–10 нанометрів зі скупченнями фториду, оксиду й нітриду літію.
Ключова ідея полягає в поєднанні жорсткого й гнучкого. Нанокластери фториду літію розміром 2–5 нанометрів слугуватимуть каркасом усередині полімерної матриці, яка розтягується разом із кремнієм. Динамічні хімічні зв’язки здатні розриватися й утворюватися знову, тож такий шар зможе частково «заліковувати» тріщини. Автори описують структуру з еластичною зовнішньою частиною та жорсткішим внутрішнім шаром.
До реальних батарей ще далеко
Поки що всі ці принципи разом не продемонстрували в батареях промислового масштабу. Автори називають практичні цілі, а саме ємність понад 4 мА·год на квадратний сантиметр, електроди тонші за 100 мікрометрів і понад 500 циклів заряджання зі збереженням 80% початкової ємності. Більшість наявних досліджень проводять на лабораторних напівелементах, які погано відображають реальні умови, а стандартного способу оцінити, наскільки добре адаптивний шар реагує на зміни, досі немає. Наступним кроком автори бачать моделювання й підбір матеріалів за допомогою машинного навчання.
Ця тема вже не суто лабораторна. Кремній-вуглецеві акумулятори, де до графіту додають трохи кремнію, з’являються в сучасних смартфонах і дозволяють вмістити батареї на 7000–9000 мА·год у звичний корпус. Що краще вчені навчаться стримувати розширення кремнію, то більше його можна буде додати, а отже, тим довше працюватимуть телефони й електромобілі від одного заряду.