Компанія Radia представила проєкт літака WindRunner, який вона називає найбільшим вантажним літаком у світі. Втім, тут варто одразу зробити застереження: рекорду за вантажопідйомністю він не встановлює — інші існуючі машини здатні перевозити й більшу масу. Головна перевага WindRunner — не вага, а обсяг вантажного відсіку.
Не найпотужніший, а наймісткіший
За офіційними характеристиками, довжина літака становить 109 метрів, висота — 24 метри, а розмах крил — близько 80 метрів. Вантажний відсік вміщує вантажі довжиною до 105 метрів, шириною до 10 метрів і висотою до 9 метрів — загалом близько 6800 кубічних метрів простору, а максимальна маса вантажу може сягати 72,6 тонни.
Для порівняння: Boeing 747-8F пропонує близько 855 кубометрів вантажного простору, а Ан-124 “Руслан” — близько 1160 кубометрів. WindRunner з його 6800 кубометрами буквально грає в іншій лізі. Тож чотири винищувачі F-35 на борту — не перебільшення: літак справді розрахований на такий вантаж, а за потреби здатен прийняти навіть шість вертольотів CH-47 Chinook без їх розбирання на частини.
Проблема, яку намагаються вирішити
Ідея проєкту виникла з цілком практичної потреби — перевезення гігантських лопатей вітрових турбін. Що більша турбіна, то ефективніша вона у виробництві енергії, але й то складніше довезти її частини звичайними дорогами через повороти, мости й місцеву інфраструктуру. WindRunner розрахований на лопаті довжиною 100–105 метрів, які наземним транспортом довелося б перевозити вкрай складними обхідними маршрутами.
Втім, Radia вже виходить далеко за межі енергетики. Співпраця компанії з Blue Water Shipping охоплює енергетичний сектор, негабаритні промислові вантажі, гуманітарну допомогу, аерокосмічну логістику, а також військові й оборонні перевезення. У травні 2025 року Radia також уклала дослідницьку угоду CRADA з Міністерством оборони США та USTRANSCOM — сторони оцінюють, чи може WindRunner стати комерційною альтернативою для військових негабаритних перевезень.
Головна фішка — де він може приземлятися
Можливо, найцікавіша деталь проєкту — не розміри, а вимоги до злітно-посадкової смуги. WindRunner потребує смуги довжиною лише 1800 метрів і здатен працювати з неукріплених чи напівпідготовлених покриттів. Це теоретично дозволить доставляти великогабаритні системи туди, де інфраструктура обмежена: на віддалені аеродроми, острови, тимчасові бази чи в райони після стихійних лих. Саме ця здатність приземлятися поза великими аеропортами відрізняє WindRunner від літака, який просто перевозить “важкі речі” — він потенційно здатен обходити вузькі місця логістики цілком.
Схожу, хоч і меншу за масштабом, логіку демонструє й китайський вантажний дрон YH-1000S — авіатехніка майбутнього дедалі менше залежить від ідеальних умов для зльоту.
Попри всі амбіції, WindRunner сьогодні залишається проєктом на стадії рендерів, цифрового проєктування, аеродинамічних тунельних тестів і переходу до будівництва повномасштабних сертифікаційних літаків — жодних реальних регулярних рейсів чи вантажів літак поки не виконує. Перші оборонні чи комерційні операції компанія планує запустити орієнтовно до 2030 року.
