Віттенум – заборонене місто в Австралії, куди ломляться туристи

Місто Віттенум у районі Пілбара на заході Австралії має погану славу. Вже кілька десятиліть в’їзд та перебування на території міста найсуворіше заборонені місцевою владою. Місто стало примарою. Вже 50 років у ньому немає жодного мешканця. Влада постійно попереджає, що навіть недовге перебування у Віттенумі загрожує життю та здоров’ю.

Проте щороку туди вирушають групи туристів. І їхній потік не вичерпується, незважаючи на заборони.

Чому ж не можна відвідувати Віттенум? Що штовхає туристів їхати до міста, де їм загрожує реальна шкода?

Трагедія цілого міста

Історія Віттенуму сумна. Містечко на 20 тисяч жителів було збудовано у 1930 році. Для Австралії це досить велике поселення.

Економіка Віттенума трималася на видобутку та переробці азбесту. Про його канцерогенні властивості тоді нічого ще не знали.

Місто проіснувало понад 30 років. За цей час пил від видобутку азбесту заразив усі околиці. Кожен куточок міста був ним просякнутий. Загалом пил осів на 50 тисячах гектарів. Згодом концентрація токсичних речовин у грунті та повітрі стала настільки великою, що у місті почалися масові захворювання.

Усього за останній період існування Віттенуму від захворювань, пов’язаних із токсинами, постраждали 2000 осіб, тобто кожен десятий мешканець.

Люди стали потихеньку покидати Віттенум. Але у 1966 році влада ухвалила повністю закрити місто і відселити з нього всіх. З тих під Віттенум є забороненою територією, влада постійно попереджає про те, що знаходиться в ньому смертельно небезпечно.

Азбест змішався з ґрунтом та водою. У повітря виділяються токсичні речовини. Їхня концентрація нерівномірна. Десь людина може отримати легку, відстрочену шкоду, про яку дізнається лише через кілька років. Але потрапивши в місце з насиченими токсичними парами, можна постраждати відразу.

Назад, у 60-ті

Через миттєве відселення місто залишилося в тому вигляді, в якому було на момент 1966 року. Вивозити майно сенсу не було, оскільки воно було заражено. Люди, що виселялися, кинули все.

Порожні магазини з товарами на полицях. Машини та велосипеди на вулицях. Меблі та речі у відкритих будинках. Кафе та громадські будівлі. Все це стоїть у первозданному вигляді.

Мода, стиль, реклама, речі 60-х років створюють ефект часу, що зупинився. “Капсула часу” завжди приваблює людей.

Не можна, але дуже хочеться… Чорнобильська доля

Все почалося з того, що місцева жінка-фотограф написала про романтику занедбаного міста, в якому можна побачити поселення таким, яким воно реально було 50 років тому. Сама фотограф не була у Віттенумі, але писала, що побувати там було б цікаво.

В результаті в мертве місто потягнулися юрби туристів, які вважають таку поїздку екстремальною пригодою. Перекрити туди дороги нереально, місто розташоване на околиці, на великій відстані від великих населених пунктів.

Причому відвідують місто не лише сталкери-одинаки.

Ідею підхопили місцеві турагентства, які активно пропонують уїк-енд у покинутому місті. Законсервовані 60-ті роки надають поїздці романтики, а загроза, яку не видно оку — адреналін.

Місцевий губернатор постійно Заявляє, що такі поїздки ризиковані. А діяльність тих, хто їх організовує, — безвідповідальна.

Але людська цікавість і безтурботність у поєднанні з жагою турагентств отримати чималий прибуток від сталкерських поїздок поки що перемагають розсудливість.