Чому в СРСР було 2-3 канали, а в Європі десятки: не все так просто
А пам’ятаєте, що на радянському телевізорі могло бути 12 каналів, а мовлення велося лише на декількох? Іноді створювалося враження, що 12 каналів були спеціально створені для ремонту телевізора. Пам’ятаю, батько копався з паяльником у телевізорі, випаюючи деталі з каналів, що не використовувалися, для того, щоб він хоч якось працював. Про це ми згадаємо трохи далі, а зараз мова про інше — в СРСР було кілька каналів, а в той же час в Європі і США їх транслювало десятки, було розвинуто не тільки класичне телебачення, але і кабельне. Давайте розберемося в цьому питанні більш детально.
Регулярне телемовлення в країні стартувало в 1939 році, але його становлення було перерване Великою Вітчизняною війною. Після війни головною метою було не різноманітність змісту, а забезпечення мовленням всієї території величезної держави. Поява другої програми в Москві тільки в 1965 році, та й то на кілька годин у вечірній час, стала справжньою подією. У регіонах же її запуск розтягнувся на багато років.
У такій ситуації склалася особлива телевізійна культура. Кілька каналів формували відчуття спільності, єдиного інформаційного та культурного поля для всієї багатонаціональної країни. Телебачення було вікном у світ, джерелом освіти та одним з небагатьох варіантів проведення вільного часу для більшості сімей. При цьому, незважаючи на обмежену кількість каналів, за тривалістю перегляду телепередач жителі СРСР, а згодом і України, завжди займали високі місця в світі, що свідчить про глибоке проникнення телебачення в повсякденне життя.
Таким чином, мала кількість телеканалів в СРСР у порівнянні з Європою не була результатом відставання або непродуманості. Це було закономірним наслідком цілеспрямованого курсу, за якого телебачення виконувало специфічні ідеологічні та об’єднавчі функції в умовах державної монополії, планового господарства та конкретних технічних обмежень. Воно перетворилося на потужний інструмент формування єдиного культурного та інформаційного поля величезної держави, що й зумовило його своєрідність, яка продовжує викликати інтерес і донині.
Подібний принцип докорінно відрізнявся від моделі, що утвердилася, наприклад, у Сполучених Штатах, де телевізійне мовлення розвивалося як комерційне підприємство, націлене на суперництво і отримання прибутку. Там канали боролися за увагу аудиторії, а рекламодавці багато в чому формували сітку мовлення. В Європі, в таких державах як Велика Британія і ФРН, поширилася система суспільного мовлення, яка, не будучи прямо підпорядкована уряду, теж здійснювала значущі суспільні та культурні завдання.
Державна монополія на телебачення в СРСР повністю виключала саму ідею конкуренції, що і зумовило малу кількість телеканалів. До того ж, в СРСР не було комерційної реклами, за винятком останніх років існування держави.
Для сучасників однією з цікавих деталей радянського телебачення залишається той факт, що при наявності всього двох-трьох програм телевізори багато років комплектувалися громіздкими перемикачами на 12 каналів. Пам’ятаєте, як перемикали пасатижами? Ця невідповідність має суто інженерне обґрунтування, не пов’язане з планами щодо майбутнього збільшення кількості передач.
Тут виробники переслідували дві причини:
- Створити у власника телевізора відчуття, що апарат сучасний і технологічний і може приймати безліч каналів;
- Апарати створювалися «на майбутнє». У планах, звичайно, був розвиток телевізійного мовлення на безліч каналів, але не вийшло.
Телебачення утримувалося за державні кошти і цілком йому підпорядковувалося. Головні телекомпанії були державними, а місцеві канали залежали від фінансування районних властей. Ця система не допускала виникнення приватних каналів, які в умовах ринкової економіки Європи та Америки, рухомі суперництвом і прагненням до прибутку, збільшували кількість каналів, орієнтуючись на різні групи глядачів і тематичні напрямки. У СРСР же телебачення було одноманітним і централізованим, що на практиці виражалося в знаменитій фразі: «О дев’ятій — програма «Время», коли вся країна збиралася біля екранів для перегляду центральної новинної програми.
У СРСР не було кабельного телебачення — саме з тієї причини, що державі це було не потрібно, а комерційного розвитку телебачення просто не було. А на 12 каналів мовлення так і не встигли запустити — це зараз ми можемо насолоджуватися десятком телевізійних каналів.