Як з’явилась популярна гра «Камінь, ножиці, папір»

Цю просту гру можна побачити в різних країнах світу. Вона була однією з найулюбленіших у дворах у більшості подвір’їв в Україні. Таймс пропонував її як мирну альтернативу розв’язанню конфліктів. У спорті використовують для жеребкування. А одного разу з її допомогою уклали багатомільйонну угоду.

Звідки взялася гра в камінь-ножиці-папір? Як вона підкорила світ? Які варіанти гри відомі?

Китайська стратегія

Гра дуже давня. Вчені встановили, що вона відома як мінімум із 200 року до нашої ери. Принцип завжди залишався один – троє, які бояться один одного.

Сьогодні більше відома тріада камінь, який може затупити ножиці, але вкривається папером. Останню перемагають ріжучі ножиці. Немає безпрограшного варіанта – все залежить від вибору партнера з гри. Але варіації трьох сторін, що змагаються, зазнавали змін.

Китайський шоушилін

Початковий варіант був описаний у книзі Уцзацзу в пізню епоху Мін. У ній йдеться про те, що воєначальники Піднебесної грали в шоушилін, що перекладається як команди, що подаються рукою. Так вони змагалися у своїх здібностях прорахувати стратегію та тактику партнера.

Викинутий мізинець відповідав слимаку, вказівний – змії, а великій – жабі.

Пізніше варіанти гри розійшлися по всій Азії. Але у кожній країні були свої версії.

Наприклад, у Стародавній Індонезії грали в слона-людину-вуховертку.

Особливо гра сподобалася японцям. Там вона отримала назву Дян-Кен. У ранній версії були вождь, мисливець і лисиця-кіцуне. З Японії пішла і приказка цу-е-фа що перекладається – будь ласка, починаємо.

Але світову популярність отримав варіант із каменем, ножицями та папером.

КНП навколо світу

Своє світове турне гра розпочала з Японії та Китаю. До Європи її завезли військові, які поверталися з колоній. З мігрантами вона потрапила до США.

В англомовних країнах її частіше називали рошембо, у середземноморських – жот, у Франції в журналі для дітей – чимуфі від звуконаслідування японському один-два-три.

Подача у крикеті

Особливу популярність вона здобула тоді, коли з її допомогою гравці в крикет почали розігрувати подачу.

1917 року у своїх популярних романах її згадує письменниця Хільдегарда Фрей. Вона не розшифровує правила, маючи на увазі, що вони скрізь та всім відомі.

Як гра прийшла до СРСР незрозуміло. Можливо, що вона поширилася після контактів із японцями та китайцями на Далекому Сході на початку XX століття. Але вона була однією з найпопулярніших у всіх дворах. Її використовували і в азартних цілях – щоб щось виграти, і просто гаяти час у поїздці або на перерві.

У СРСР зазвичай просто вважали камінь-ножиця-папір-раз-два-три.

Але після згадування гри в культових серіалах та книгах з’явилися звуконаслідування на основі цу-е-фа.

Чемпіони КНП

Всесвітня популярність гри призвела до того, що її почали використовувати у несподіваних варіантах.

Існують чемпіонати світу з КНП, учасники яких розробляють свої стратегії шляху до перемоги на різних принципах – від знання психології та уловлювання міміки до теорії ймовірності.

З’явилися ускладнені версії гри, кількість позицій у яких сягає 101.

У 2006 році американський федеральний суддя втомився від довгої суперечки сторін щодо несуттєвого питання при повній рівності їхніх позицій. Тоді він офіційно ухвалив: адвокати мають вийти на ґанок суду та зіграти у цу-е-фа.

Аукціонний будинок Крістіс

Роком раніше японський підприємець продавав свою колекцію робіт імпресіоністів. Такеші Хасіяма отримав приблизно рівні пропозиції від Сотбіс та Крістіс. Підприємець, не бажаючи їх образити, ні розбивати колекцію, запропонував представникам зіграти в цу-е-фа. Сотбіс викинули папір. А Крістіс – ножиці. І заробили на комісійних із продажу кілька мільйонів доларів.