Історики розказали, як моряки у давнину захищали свої дерев’яні кораблі від пожеж

Золоте століття піратства було часом кораблів — побудованих з висушеного дерева з просоченою смолою каболкою, що використовується як ущільнення, з брезентовими вітрилами і просмоленими канатними стійками. Кожне джерело світла на кораблі могло бути небезпечною зброєю, здатною викликати пожежу і занапастити кілька сотень душ. Ліхтарі, свічки, смолоскипи, все це могло стати можливими джерелами спалаху для величезного корабля.

Можна сказати, що старовинні кораблі – це плаваючі смертельні пастки, порохові бочки і гори матеріалу для розпалювання.

Які заходи вживалися моряками в давнину, щоб уникати виникнення пожеж на дерев’яних кораблях? Зараз докладніше про це ми розповімо у нашій новій статті.

Які запобіжні заходи існували у моряків минулого?

На кухні (камбузі)

Коли на кораблях стали з’являтися камбузи (корабельні кухні), то кухарі щодня готували різні види м’ясних рагу та супів на величезну кількість матросів. А де є кухня для приготування гарячих страв, то там обов’язково є вогонь, пічка та багато можливих небезпек.

Коли перші кораблі були відносно невеликими, камбуз завжди розташовувався внизу корабля, під палубою, оскільки хитання корабля внизу відчувалося менше і це було зручно для кухарів. Каструлі з киплячою водою були закріплені на кораблі, що рухається так, як тільки могли. Перекинутий горщик з їжею або гарячою рідиною міг завдати кухареві ран, які нерідко призводили до подальшої інфекції і навіть загибелі.

На найкращих галерах підлога камбуза була вистелена листами бляхою (обпаленою листовою сталлю із захисними покриттями з олова), щоб заздалегідь запобігти займанню корабля від можливих іскор полум’я.

Пічкою на кораблі служив простий сталевий ящик або кладка з каменю з цегляним димарем, який стояв на спеціальній “подушці” з мокрого піску – відомого ізолятора. Також мірою безпеки була піч на спеціальному підвісі та її огорожа.

Вогонь у цій печі горів день і ніч. Судновому кухареві (коку) потрібно було готувати їжу приблизно на сотню людей в обмеженому просторі. Тому безпека камбуза була пріоритетом.

Невелика довідка: у давнину, в часи плавань стародавніх римлян або греків, на кораблях взагалі не існувало кухні. Зазвичай моряки подорожували вздовж ліній берегів, але на ніч причалювали, щоб розвести вогонь і приготувати собі їжу. Камбузи на кораблях масово почали з’являтися всього якихось 400-500 років тому, коли люди заготовляли (засолювали і засушували) їжу заздалегідь, а провіантмейстер щодня роздавав її матросам.

Трюм (і додаткові внутрішні приміщення корабля, які у нічний час освітлювалися свічками, смолоскипами тощо.)

Кадр із фільму “Пірати Карибського моря”

В трюмі розташовувалося найбільше накопичення потенційних джерел займання. Усюди горіли свічки, туди-сюди тинялися люди зі смолоскипами, свічниками або окремими свічками і нерідко все це відбувалося у складських приміщеннях, де зберігався порох та боєприпаси.

Звичайно, запобіжні заходи і в цьому випадку були важливими.

Свічки зазвичай намагалися розташовувати в закритих за склом світильниках, пізніше з’явилися зручні гасові лампи.

Кадр із телесеріалу “Чорні вітрила”

Однак у давніші часи, коли виготовлення скла було недоступне, моряки використовували закруглені частини рогів тварин, замочених в аміаку, щоб поміщати туди свічку і таким чином закрити її “захисним шаром”, навіть якщо світіння було дуже тьмяним.

Також по всьому кораблю були ретельно розподілені бочки з піском та водою, які обслуговувалися та були необхідні для швидкої локалізації невеликого загоряння.

Куріння також була під найсуворішою забороною, особливо на торгових або військових кораблях. Однак, серед піратів воно було дозволене тільки на відкритій палубі і бажано під наглядом інших людей, саме тому у піратів сильно популяризувалася трубка.

Військові кораблі зберігали порох для гармат у спеціальних складських кімнатах, покритих мокрими шкіряними фіранками. Кімната була значно нижчою за ватерлінію і містила трюмну помпу, яка дозволяла дуже швидко заповнити всю кімнату водою, у разі пожежі. Якби вогонь захопив приміщення з порохом, то це викликало б вибух, який просто став би миттєвим кінцем корабля і всього екіпажу.

Як не дивно, але за звичайних умов дерев’яному вітрильному кораблю складно було б спалахнути від невеликого джерела полум’я. Причина в тому, що більшість кораблів були оброблені спеціальними покриттями, призначеними для більш тривалого збереження цілісності деревини, а потім пофарбовані, що ізолювало деревину від негайного загоряння. Нерідко палуби були вологими, що також зменшувало шанс на спалах. Але так чи інакше загоряння на кораблі все одно відбувалися, і найголовніша проблема в тому, що поширювалося полум’я дуже швидко.

Загасити пожежу на кораблі було ще тим завданням.

То що станеться, якщо корабель раптом загориться?

Якщо вогнище полум’я було невеликим, його швидко могли згасити бочками з піском, морської водою і спеціальними шлангами.

З іншого боку, мало сенсу гасити корабель, якщо полум’я було сильним, оскільки на військовому кораблі вогонь поширювався з колосальною швидкістю. Якщо полум’я перекидалося на величезні брезентові вітрила, то вітрила спалахували, і всюди від вітру розлітався матеріал, що горів. Якщо удача була на боці моряків, їм залишалося тільки спішно покинути корабель.

Якщо моряки були швидкі та зібрані, то вони могли спустити шлюпки на воду і зануритися у них. Якби їм не пощастило, команда могла б вистрибнути за борт і опинитись у воді, чіпляючись за те, що плавало поблизу.

При пожежі корабель може згоріти та потонути. А може й не потонути, просто вибухнувши через велику кількість пороху. Очевидці таких подій розповідали про корабельні гармати, які були заряджені і довільно стріляли одна за одною через сильний вогонь і спеку.

Пороховий склад, що вибухнув, миттєво міг знищити весь корабель. Тіла тих, кому не пощастило опинитися на борту, розірвало б на шматки і відкинуло на велику відстань на корм акулам. Якби поблизу були будь-які інші кораблі, вони, ймовірно, були б підпалені уламками, що летять. А люди поблизу (на інших кораблях) були оглушені від вибуху на кілька годин, а то й днів. Корабель, що вибухнув, був настільки жахливою подією, що багато моряків, які пережили цю подію, піддавалися посттравматичним розладам і боялися знову виходити в море.

Проте, пірати та й військові нерідко використовували кораблі, що горять, у своїх цілях. Якщо підпалити старий, пошкоджений чи непотрібний корабель і відправити його в натовп ворожих кораблів, це, напевно, викличе паніку і спалить кілька кораблів ворожого флоту. Секрет полягав у тому, щоб направити порожній корабель у тил ворога, не допускаючи спалаху вітрил доти, доки він не вріжеться у ворога. Це залежало від удачі, і від майстерності капітана.