Знайдена відповідь, чому на Землі з’явилося життя, а на Венері – ні

Зараз Венера, мабуть, найнесприятливіша планета для будь-якого життя. Температура тут навіть вища ніж на Меркурії, хоча останній розташований ближче до Сонця.

Температура на Венері становить 462 °C. Щільна атмосфера створює сильний тиск. На поверхні Венери тиск у 92 рази вищий, ніж на поверхні Землі. І вуглекислий газ в атмосфері перетворюється на рідкий стан під таким тиском. Атмосфера дуже токсична. По небу на великій швидкості летять хмари сірчаної кислоти.

Проте вчених, як і раніше, дуже захоплює Венера, адже вона багато в чому схожа на Землю. Вчені називають Венеру «сестрою-близнючкою» Землі, адже наші планети дуже схожі за розмірами та складом.

Справді, планети утворюються з так званих протопланетних дисків. Це сукупність речовини, щільного газу, що обертається довкола молодої зірки. Згодом із неї утворюються планети.

Речовина, яка лягла в основу нашої Землі та Венери – плюс мінус схожа. Адже області газу з якого утворилися обидві планети, за космічними мірками, були зовсім поруч.

Група астрофізиків з Женевського університету змоделювала ситуацію, що була на зорі Сонячної системи. І їм вдалося знайти відповідь, чому Земля і Венера пішли у своєму розвитку різними шляхами. Результати дослідження вчені опублікували у науковому журналі Nature.

Трагедія «сестри-близнючки» Землі

Вчені застосували кліматичні моделі, які використовуються для моделювання клімату на нашій планеті, на умови, які були понад 4 млрд. років тому. Тоді Земля та Венера були гарячими та покриті магмою.

Щоб сформувалися океани рідкої води, потрібна досить низька температура, щоб йшов процес конденсації. Утворювалися хмари водяної пари та йшов дощ. Процес цей займає щонайменше кілька десятків мільйонів років.

Сонце 4 млрд. років тому світило на 25% слабше, ніж зараз. І для Землі це виявилося ідеальним! Було досить холодно, щоб конденсація охопила всю планету.

А ось на Венері цього не сталося. Згідно з кліматичною моделлю, всі хмари зібралися на нічному боці Венери. Хмари, замість рівномірно розподілитися по поверхні, зібралися там, де було прохолодно. І не змогли захистити “денну” частину Венери від палючого Сонця.

Хоча Венера і не повернена однією стороною до Сонця (як, наприклад, Місяць по відношенню до Землі, тому що її оберт синхронізований із земним), але обертається вона повільно. Так що на зворотному боці майже завжди панує ніч.

Тому, за ті ж мільйони років, хмари лише сприяли парниковому ефекту, утримуючи тепло на планеті. А вода могла існувати лише у формі пари.

Земля могла піти тим самим шляхом

Якби Сонце 4 млрд. років тому було таким самим яскравим, як зараз – ми б пішли шляхом Венери. Земля не змогла б нагромадити рідку воду. Атмосфера на самій Землі була розпечена, скрізь вирували вулкани. І, як зазначають вчені:

«Тускле молоде сонце було ключовим інгредієнтом, який фактично сформував перші океани на Землі»

Куди зникла вода з Венери

Ну гаразд, на Венері виник парниковий ефект. Але куди поділася вся вода, яка тут була? Могла б залишитися бодай у вигляді пари.

На Венері вода могла бути в тій же кількості, що й на Землі. Проте сонячний вітер поступово змив усю воду.

Венера і зараз продовжує втрачати ту невелику кількість кисню і водню, який все ще є в її атмосфері.

Звичайно, Венера знаходиться ближче до Сонця, ніж наша Земля, а значить і дія сонячного вітру тут руйнівніша. Але справа не лише у цьому. Адже Марс, наприклад, знаходиться набагато далі від Сонця, а також втратив усю атмосферу з кисню та водню. Проблема – у слабкому магнітному полі і у Венери та Марса. Вони не можуть протистояти сонячному вітру. У Землі магнітне поле сильне і наша планета тримає удар.

На слабкість магнітного поля Венери впливають – низька конвекція в мантії та повільне обертання. Але, крім цього, є ще й земний фактор.

Звідки ж у Землі сильне магнітне поле, якщо за складом з Венерою ми дуже схожі?

Зіткнення Землі з планетою Тейя

Гіпотеза про зіткнення Землі з великою планетою відповідає відразу на багато питань про унікальність нашої планети.

Тейя була однією з планет Сонячної системи розміром із Марс. Якоїсь миті вона зійшла з орбіти і зіштовхнулася із Землею. Такий сценарій був цілком можливий на зорі Сонячної системи.

Ось так поетапно могло виглядати зіткнення двох планет:

При зіткненні планети розжарилися і зіткнулися як дві рідкі кулі. І обмінялися речовиною. Ядро Тейї злилося з ядром Землі – і воно у нашої планети вийшло більш щільним.

А залишки відлетіли у вигляді… Місяця!

Це добре пояснює специфіку нашого ядра – воно вийшло набагато щільнішим, насиченим залізом, ніж у Венери чи Марса. І дало нам те найважливіше магнітне поле!

Що ж до Місяця – аналіз його ґрунту показав, що склад ідентичний земному. Ось тільки густини не вистачає – немає потужного залізного ядра.