У Києві від шахеда загинули тато з 5-річною дочкою: відомо, що сімʼя переїхала з прифронтового міста
У ніч на 23 березня Росія вкотре запустила десятки шахедів, які спровокували низку вибухів та руйнувань у різних містах України. Цього разу неабияк дісталося столиці. В Києві пролунало кілька потужних вибухів й, на жаль, не обійшлося без жертв. Серед них молодий 35-річний чоловік та його донька, якій лише 5 років. Обоє загинули, а з сімʼї вижила лише дружина, яка наразі перебуває у лікарні у стабільно важкому стані.
Що відомо про постраждалу родину?
Відомо, що сімʼя переїхала до Києва з прифронтового Оріхова. Це містечко у Запорізькій області. Подружжя до останнього не хотіло переїжджати, але змушені були це зробити, тому що в місті стало небезпечно кожної хвилини. Переїхавши у Київ, родина поселилася у будиночку на території церкви. Там є декілька таких будиночків розрахованих спеціально на переселенців.
“Олександра та Олександр разом із донькою жили в нас на території церкви “Еммануїл”. Церква розташована на території колишнього заводу, там є невеликі дерев’яні каркасні будиночки для переселенців з Оріхова. Олександра та Олександр спочатку жили в Оріхові, але коли вже стало неможливо там жити через обстріли, Олександра з Ніколь приїхали до нас, пізніше до них приєднався й Олександр“, – розповідає знайома сім’ї Діана.
Після обстрілу, коли вже були відомі деталі трагедії, виявилося, що тіло дівчинки та мами відкинуло на 20 метрів від будинку. Згодом жінку знайшли та змогли доправити до лікарні, тоді як дівчинку врятувати не вдалося. Чоловік теж загинув на місці.
Рідні згадують сімʼю, як дуже дружню та щасливу
Всі родичі сімʼї залишились в Оріхова, адже батько загиблого священик й він зі своєю сімʼєю залишився в Оріхові, щоб допомагати постраждали, людям похилого віку, особам з інвалідністю та іншим, хто потребує волонтерської підтримки.
Щодо загиблого Олександра та його дружини Олександри, то про них відгукуються, як про працьовитих, дружніх та талановитих людей.
“Ніколь була дуже позитивною. Я у церкві проводила зустрічі для дітей, вона часто туди приходила. Востаннє ми бачилися з нею в середу. Вона любила ліпити із пластиліну, розфарбовувати. Наступного року вона вже мала йти до школи“, – продовжує Діана.