Огляд «Чужий: Ромул»: підгузки вам не знадобляться

В українських кінотеатрах в прокат надійшов космічний хорор «Чужий: Ромул». Ми попередньо запаслися пачкою підгузків і подивилися кіно. Памперс не знадобився, а підсумкові враження неоднозначні.

Данина класиці

Складно повірити, але родоначальник франшизи вийшов у далекому 1979 році. До речі, навіть через 45 років перший «Чужий» ні крапельки не виглядає застарілим. Самі можете переконатися, подивившись його до або після «Ромула».

Наступні фільми про ксеноморфів були абсолютно різними за настроєм. «Чужі» – фантастичний бойовик, “Чужий 3” – тюремний трилер. «Чужий 4: Воскресіння» взагалі розкритикували за абсурдний сюжет і відсутність атмосфери попередників. «Прометей» і “Заповіт”, з якими до улюбленого всесвіту повернувся Рідлі Скотт, надто вдарилися у філософствування і, можна сказати, залишили шанувальників у розгубленості.

Передбачалося, що «Ромул» поверне серію до того, з чого вона починалася. Режисером виступив Феде Альварес, автор міцних хорорів «Не дихай» і «Зловісні мерці: Чорна книга». Він одразу заявив, що чергова частина «Чужих» за атмосферою буде максимально наближена до неповторного оригіналу.

Виявилося, Альварес злегка лукавив. «Чужий: Ромул» примудряється одночасно бути схожим на всі попередні фільми про ксеноморфів. Що це – данина класиці чи запозичення? Залежно від вибору відповіді багато в чому залежатиме і підсумкове враження від картини. Підказка: найкраще «Ромул» зайде тим, хто взагалі знати нічого не знає ні про яких ксеноморфів і лицехватів.

У космосі ніхто не почує твого крику

Рейн Керрадайн, незважаючи на юний вік, уже давно працює на шахті в похмурій колонії «Зірка Джексона». Її сім’я згинула на важкій роботі, а від батька залишився «прийомний брат» Енді – перепрограмований для захисту дівчини андроїд корпорації «Вейланд-Ютані».

Усі, хто волочить жалюгідне існування в колонії, мріють звідси забратися і хоч раз побачити сонце. Але зробити це не так-то легко. Рейн, наприклад, під час спроби вирватися на іншу колонію дізнається, що їй потрібно відпрацювати в шахтах ще щонайменше п’ять років. Швидше за все, працювати доведеться до самої смерті.

Одного разу друзі дівчини повідомляють, що випадково засікли з космосу прямо над колонією сигнали занедбаного дослідницького корабля. Хлопці вирішують вирушити туди, бо в космічній лабораторії мають бути стазисні камери, в яких можна перечекати дев’ять років до прибуття на нормальну колонію.

Зрозуміло, космічна станція («Ромул» – назва одного з її корпусів, «Рем» також на місці) виявляється не зовсім безлюдною. І ось починається класична гра в кішки-мишки людей, що сунулися сюди, з різними видами ксеноморфів.

Дії фільму відбуваються між подіями першої та другої частин. Однак це зовсім не важливо, тому що, якщо не брати до уваги деяких відсилань, «Чужий: Ромул» – цілком самостійний твір із закінченою історією.

Те, чого всі так довго чекали

На перший погляд, новий фільм – якраз те, чого чекали всі фанати першого «Чужого». Усе зроблено за лекалами оригіналу і з такою повагою до нього, що може здатися, ніби «Ромул» був знятий у якомусь 1980 році і, з якихось причин загубившись, пролежав на полиці понад 40 років. Морок розсіюється лише завдяки сучасному одягу тутешніх персонажів.

В іншому очевидно, що Феде Альварес прекрасно вивчив, на яких технічних засобах будувалася атмосфера першого «Чужого». Зрозуміло, що на повну котушку використовується спадщина Ганса Гігера, який вигадав образи ксеноморфів і лицехватів. Плюс абсолютно тихий космос, сірі розвалюхи-кораблі, ЕПТ-монітори з пікаючими звуками, великі прозорі кнопки, стилізований саундтрек. Усе це здорово грає на створення тієї самої атмосфери самотності та космічного жаху.

Кажуть, що найкраща комп’ютерна графіка – та, яку неможливо помітити. У цьому сенсі «Ромул» теж радує. Здається, автори також активно користувалися послугами аніматроніки, тож місцеві тварюки здебільшого мають вигляд справжнісіньких. Якщо не брати до уваги одного андроїда, якому постаралися надати вигляду з оригіналу, але вийшло ненатурально.

Вистачає й ефектних сцен. Щоправда, майже всі вони зосереджені в другій половині майже двогодинної картини. До того ж більшість із них так чи інакше стосуються бойових епізодів, а не психологічного саспенсу. І тут ми підходимо до того, за що «Ромула» варто посварити.

Ксеноморф мене роздери!

Новий «Чужий» тільки прикидається наслідувачем найпершого фільму франшизи. Уже зовсім скоро виявляється, що тут вистачає і бойовика з «Чужих», і метаморфоз із «Воскресіння», і навіть оммажів «Прометею». Віддамо належне Феде Альваресу, історія все одно скроєна добре і загалом вийшла виразною.

Інша справа, що й нічого нового з такої солянки не вийшло. Автори взяли кілька ключових моментів із попередників і просто перекроїли їх для старої історії на новий лад. І хай би цим обмежилося: у принципі в такому підході за умови його грамотного втілення немає нічого поганого.

Однак через це постраждала атмосфера. Ми вже згадували, що вона тут хороша з технічного погляду, але не за рахунок саспенсу, характерного для оригіналу. Перший «Чужий» вражав не тільки зовнішністю ксеноморфа та інтер’єрами космічного корабля. Куди більше лякали недомовленості, завдяки яким виникало відчуття грандіозності, розмаху, чогось недоступного людському розуму, глобального і неймовірно жахливого насамперед через це нерозуміння і незнання.

Напевно, можна було обійтися без цього і виїхати тільки на кошмарних образах ксеноморфів, від яких в оригіналі виходила тотальна загроза. Ти розумів, що якщо один-єдиний лицехват вибрався, то все, кінець. Залишається тільки гадати, хто стане його нещасною жертвою.

У «Ромулі» ми з перших кадрів усе знаємо. Немає жодних натяків на щось космічно позамежне. Ось вам звичні тварюки, а ось корм для них. Лицехвати бігають як тарганчики, їх легко відштовхнути, обігнати, обдурити, їм підпалюють хвости, їх хапають за тентаклі і жбурляють об стіну. Напружитися якщо що і змушує, то черговий скрімер, а не психологізм і саспенс.

Є проблеми і з опрацюванням характерів. Вони тут непогані, просто звичні для конвеєрного хорору. Так, у «Чужому» основна увага теж дісталася головній героїні (Ріплі) і андроїду. Але й інші члени екіпажу були наділені своїми рисами, характерами. Ти не сприймав їх як корм для ксеноморфів. У «Ромулі» можна практично відразу прикинути, кого пустять на розхід першим, другим і так далі. При цьому не відчуваєш жодного співчуття або співпереживання, тому що спочатку нам представлені статисти.

До самих акторів особливих питань немає. Хлопці справляються з тим, що для них прописали. Мабуть, найбільш опуклим і цікавим персонажем вийшов андроїд Енді у виконанні Девіда Джонссона. Тільки він і врізається в пам’ять і залишається там деякий час після титрів.

Ріжуть око деякі сюжетні натяжки. Наприклад, тут у нормі речей, коли корабель відстикується від станції, залишається без управління і абсолютно випадково залітає в док станції з іншого боку. Сам по собі і без пошкоджень. Є питання і до блискавичного розвитку прибульців. В оригіналі тільки на зараження носія у лицехвата йшло кілька днів. Тут усе відбувається за лічені хвилини. Як і «дорослішання» ксеноморфа. За сюжетом цьому феномену знаходиться пояснення, але аж надто натягнуте.

Після виходу «Ромула» дехто заговорив про те, що він кращий за оригінал. Що ж, кращим він бути не може хоча б тому, що не перший. По суті це звичайний, середній, міцний фільм жахів з кількома ефектними сценами. Який претендує на щось більше, але на ділі користується славою попередників і не виходить за рамки давно визначених стандартів простеньких сучасних хоррорів.

Можна спокійно замінити ксеноморфів на привидів, а космічну станцію – на покинутий особняк. Або на маніяка і ліс відповідно. Універсальна формула в дії.