Не Опенгеймером єдиним: 5 вчених, які пошкодували про свої відкриття
«Опенгеймер» Нолана – один із головних кіно-блокбастерів цього літа. Фільм повернув на порядок денний класичну історію про науковий прогрес, який балансує по тонкій межі між добром і злом, у разі попадання не в ті руки.
«Я став смертю, руйнівником світів» – говорив Оппенгеймер після вибуху атомної бомби у Хіросімі та Нагасакі. Але це далеко не єдиний вчений, який жахнувся, дізнавшись про те, як використовуються його відкриття. Ми знайшли ще щонайменше 5 великих умів, які стали втіленням класичного міфу про Прометея.
Альфред Нобель, винахідник динаміту (1833-1896)
У Швеції 21 жовтня 1833 року народився Альфред Нобель, син інженера, винахідника та конструктора зброї. На зорі кар’єри його довго переслідували невдачі, серед яких – фатальний вибух у 1864 році, який убив його брата Еміля. Але вчений все ж таки досяг своєї мети: 1866-го він зумів стабілізувати потужність нітрогліцерину, створивши і запатентувавши динаміт. Цей винахід повністю змінив парадигми у будівництві та видобутку корисних копалин.
Але незважаючи на добрі наміри, бачачи результати застосування динаміту на війні, Нобель почав шкодувати про своє відкриття. Остаточно його підкосила випадкова помилка журналістів у 1888 році, коли французька газета опублікувала некролог про смерть вченого, переплутавши його з померлим братом Людвігом. Стаття супроводжувалася заголовком « Торговець смертю мертвий »
Як свою останню волю в 1895 році він попросив Королівську академію наук Швеції заснувати Нобелівську премію миру. Її нагородами відзначають видатні досягнення у галузі фізики, хімії, медицини та літератури, які роблять внесок у зміцнення миру на Землі. Альфред Нобель помер 10 грудня 1896 в італійському Сан-Ремо, так і не побачивши першу церемонію нагородження.
Фріц Габер, батько хімічної зброї (1868-1934)
Фріц Габер, відомий німецький хімік, отримав широке визнання за винахід процесу синтезу аміаку (процес Габера-Боша). Це був один найважливіший проривів у виробництві азотних добрив, продуктами, вирощеними із застосуванням яких зараз живиться половина населення Землі.
Хоча Габер був удостоєний Нобелівської премії миру, він також відомий як «батько хімічної зброї» через участь у розробці бойових отруйних речовин, таких як Циклон Б, які використовувалися під час Першої світової війни, а потім під час Голокосту.
Після війни Габер зіткнувся з критикою колег та переслідуваннями з боку нацистського режиму, через що був змушений тікати з Німеччини. Він працював у Великій Британії, а помер у 1934 році, коли обіймав дослідницьку посаду в Палестині. Розмірковуючи про війну та мир, Габер якось сказав: «У мирний час вчений належить миру, але під час війни він належить своїй країні».
Томас Міджлі, руйнівник озонового шару (1899-1944)
Томас Міджлі, американський хімік, що народився 1889 року. Одним із найвпливовіших винаходів Міджлі був тетраетилсвинець – революційна добавка для бензину, яка підвищує його октанове число та дозволяє покращити роботу двигуна на дешевому паливі. Вчений знав про небезпеку свого винаходу, і попереджав про це корпорації, але гроші були важливішими.
ТЕС-паливо, що містить, широко використовувалося в США з 1924 по 1972 рік. Останньою країною, що його заборонила, став Алжир, що сталося тільки в 2021 році. За цей час в атмосферу потрапили колосальні викиди свинцю, який завдав шкоди довкіллю та здоров’ю населення. Згідно з відкритими даними, вміст свинцю в крові американців після заборони ТЕС знизився на 78%.
Ще один винахід Міджлі, хлорфторвуглеці (ХФУ), що застосовувалися в холодильних системах та аерозолях, також мали руйнівний довгостроковий ефект. Ці речовини спричинили серйозне виснаження озонового шару Землі, який є захисним екраном нашої планети від ультрафіолетового випромінювання Сонця. Коріння зміни клімату росте саме з хлорфторвуглеців.
Луї Фізер, батько напалму (1899-1977)
Генерал Кертіс Лемей, який керував трьома напалмовими атаками на Токіо в 1945 році, після війни писав: «Ми спалили, зварили та спекли в Токіо в ніч з 9 на 10 березня більше людей, ніж у Хіросімі та Нагасакі разом узятих».
У 1942 році хімік Луї Фізер очолив групу дослідників, які розробили суміш бензину і загусника, яка під час війни використовувалася як зброя. Напалм виявився дуже ефективним у бою, але він також спричиняв широкомасштабні руйнування. Його катастрофічна сила жахнула світ під час війни у В’єтнамі. Напалмові баки BLU-1 (вагою по 340 кг кожен), що застосовуються США, при правильному скиданні могли випалити все живе на площі приблизно 90×45 метрів.
Артур Галстон, автор Agent Orange (1920-2008)
Артур Галстон був видатним американським біохіміком і ботаніком, який зробив великий внесок у вивчення фізіології рослин. Відкриття Галстона без його відома лягли основою створення гербіциду, відомого як «Агент Оранж». Ця речовина широко використовувалася для знищення тропічних лісів та рослинності у В’єтнамі, що мало серйозні наслідки для здоров’я людей. Після закінчення війни понад мільйон в’єтнамців у віці до 18 років стали інвалідами, які страждають на спадкові захворювання.
Галстон був вражений, коли дізнався, що його напрацювання використовували у військових цілях. Він намагався заборонити розпилення речовини над В’єтнамом, збираючи підписи вчених під відкритою петицією президенту. А коли отримав відмову, то став затятим опозиціонером до офіційної політики США і до кінця життя виступав за широкий соціальний контроль наукових відкриттів та наслідків їх застосування.