Статті

Чи знаєте ви, як екіпаж «Аполону-13» було врятовано завдяки художньому фільму?

«Аполон-13» мав стати третім космічним кораблем, який доставив людей на Місяць, але його політ увійшов до історії як приклад чудового порятунку після кількох діб жахливої напруги.


Командиром корабля був Джеймс Ловелл, якому на той час належав рекорд за часом перебування в космосі (три польоти і понад 500 годин). Двоє інших членів екіпажу, Джон Суайгерт та Фред Хейс, були новачками. Старт «Аполона-13» відбувся 11 квітня 1970 року.

Через два дні, під час стандартної процедури перемішування зріджених кисню та водню, астронавти почули гучний вибух. Вони вирішили, що в корабель потрапив метеороїд, проте досить швидко з’ясувалося, що стався вибух кисневого бака. Два з трьох паливних елементів «Аполлона» одразу розрядилися. Приблизно за годину трьом астронавтам довелося втиснутися в крихітний місячний модуль, спочатку розрахований лише на двох людей.

Фахівці НАСА почали вирішувати проблеми, і, якщо вірити легенді, що склалася згодом, як мінімум одна з них була усунена завдяки фільму «Втрачені», на який група співробітників агентства сходила 13 січня 1970 року, тобто рівно за три місяці до події в космосі. Картина вийшла на екрани роком раніше та була присвячена дуже серйозній аварії на орбіті. У ній, крім інших акторів, знімалися Грегорі Пек та Джин Хекмен. Фільм отримав «Оскар» за спецефекти, але провалився у прокаті.

Одним із глядачів був інженер-електрик Арт Кампос. «Втрачені» справили на нього сильне враження, оскільки було зрозуміло, що з чимось подібним він через специфіку своєї роботи може зіткнутися в реальному житті. Саме це й сталося із «Аполоном-13».

Після аварії вироблення енергії у службовому модулі катастрофічно скоротилося, і повернення астронавтів на Землю стало неможливим. Герої кінофільму, тим часом, вирішували схоже завдання і впоралися з ним, запитавши розряджені батареї від резервних за допомогою кабелю-перемички. Кампос вважав, що елементи живлення службового модуля можна тим самим способом поповнити енергією потужних акумуляторів місячного модуля.

Поки в ЦУП прораховували варіанти, астронавти, які перебували в стані дикого стресу, просто намагалися вижити. Вони мали мало води, їм доводилося тулитися в крихітному приміщенні, температура в якому опустилася до п’яти градусів за Цельсієм. Усі поверхні запотівали, нормально поспати не вдавалося нікому. Саме в такому відчайдушному становищі вони облетіли Місяць і знову попрямували до Землі.

Кампос разом з товаришами уважно вивчав електричні схеми «Аполона», намагаючись знайти можливість подати енергію в командний модуль. Зрештою, він визначив метод перепідключення, який міг дати бажаний результат. Якщо вірити легенді, що народилася після тих подій, запропонована процедура була перевірена на Землі і не спрацювала внаслідок відмови автоматики, але оскільки іншого вибору все одно не було, екіпаж повторив її на космічному кораблі.

Зважаючи на те, що астронавти залишилися цілими і неушкодженими, їм вдалося подати енергію в командний модуль. 17 квітня той здійснив успішне приводнення в заданому районі моря. У 1995 році, тобто через чверть століття, про драматичні події, що розігралися в космосі, було знято фільм, який завоював два Оскара. Щоправда, не у найпрестижніших номінаціях.

Коли ця легенда стала надбанням громадськості, багато хто звернув увагу на інші збіги між сюжетом «Втрачених» та реальними подіями на «Аполоні-13». Обидва екіпажі спочатку припустили, що в корабель потрапив метеорит. Шалена істерія в пресі, складні погодні умови, що заважають посадці, командири кораблів, яких звати Джим – подібностей справді було достатньо. Ніхто, щоправда, не розуміє, про що це може свідчити.





Back to top button