Міфи та реальність: чи існує, насправді, небезпека перенаселення Землі

Ще в 1940 році населення планети становило лише 2,3 мільярда людей. Сьогодні — 7,8 млрд. Чого нам очікувати за таких темпів зростання? Чи буде масова міграція? Може на нас чекають переповнені нетрі мегаполісів, що покривають цілі континенти? Неможливість боротьби з пандеміями, безповоротне забруднення навколишнього середовища та насильство заради їжі, води та енергії?

Чи є перенаселення реальністю, чи це роздута з нічого «проблема» заради хайпу та фінансування каламутних проектів?

Міф про перенаселення має чіткі місце та час появи – Англія 1798 рік.

Пастор на ім’я Томас Роберт Мальтус підрахував, що виробництво продуктів харчування збільшується в арифметичній прогресії, а приріст населення відбувається у геометричній. Зробивши деякі розрахунки, він дійшов висновку, що до 1890 року світ залишиться без їжі.

Він буквально звинувачував у всьому зниження дитячої смертності і пропонував позбавлятися бідної частини населення, щоб забезпечені люди не померли з голоду. Звідси досить швидко народилася ідея “золотого мільярда”, яку так люблять конспірологи.

Майже через 200 років, у 1968 році, професор Стендфордського університету Пол Ерліх заявив, що населення, яке безвідповідально плодиться, вже перевищило можливості земної кулі, що призведе до масового голоду і загибелі, як мінімум, 1/5 населення планети до кінця 1970-х років.

Ця заява спровокувала різке зростання пожертвувань у незадовго до цього створений фонд ООН у галузі народонаселення, який, як і раніше, експлуатує ідею неминучої кризи, пов’язаної з перенаселенням, дата якої регулярно переноситься так, що до неї завжди залишається зовсім небагато часу.

Насправді, згідно з найбільш адекватними моделями, про які ми вже писали раніше, населення досягне свого піку приблизно через 50 років і почне спадати. Планета не перенаселена. З математикою не посперечаєшся.

Чому це міф?

Фахівці виділяють чотири етапи процесу, через який проходить весь світ, званий демографічним переходом.

Розвинені країни вже пройшли через всі його етапи, у той час як ті, що розвиваються, проходять прямо зараз. Цей процес добре можна проілюструвати, звернувшись до Європи 18 століття, коли весь світ був на першому етапі демографічного переходу.

Антисанітарія за практично повної відсутності медицини в сучасному розумінні. Жінки народжували не менше 4 дітей, але до зрілого віку доживав одна або дві. Як наслідок, приросту населення немало було, оскільки у дорослому віці помирало чимало людей.

Друга промислова революція суттєво підвищила якість життя та призвела до другого етапу демографічного переходу, під час якого знизився рівень дитячої смертності. Народжувати продовжували не менше 4 дітей, через що стався демографічний вибух.

Поступово люди зрозуміли, що ростити щонайменше чотирьох дітей — завдання не з простих. Через війну, у розвинених країнах почався третій етап демографічного переходу, під час якого різко знизилася народжуваність і уповільнилося зростання населення.

У результаті все звелося до того, що при зменшенні загальної смертності та народжуваності їхні рівні стабілізувалися. У цей період Європа досягла четвертого етапу демографічного переходу.

Тоді чому населення продовжує зростати?

Тут треба поставити собі інше питання: а чи продовжує населення зростати і якими темпами?

Взагалі-то фахівці фіксують значне уповільнення зростання чисельності населення в усьому світі і прогнозують його подальше уповільнення.

Справа в тому, що на даний момент абсолютна більшість країн підійшли до четвертого етапу демографічного переходу. Люди в розмовах про перенаселення часто згадують Південну Африку, але там сьогодні показники рівня третього етапу демографічного переходу, до якого її мешканці підійшли лише за 34 роки. Наприклад, Ірану взагалі знадобилося лише 10 років на це.

Згідно з прогнозом, до якого схиляється більшість фахівців, до 2100 року населення стабілізується на рівні близько 11 мільярдів людей і ніколи не досягне навіть 12 мільярдів.

Так, іноді виникають публікації, які продовжують пропагувати кризу перенаселення, але, як на мене, аргументація в них слабка.