Фахівці ламають голову над питанням, хто ж насправді підірвав ядерну бомбу в 1979 році
Після домовленості між великими державами про заборону випробувань ядерної зброї Америка запустила кілька супутників-шпигунів, щоб стежити за виконанням цього договору. Щоразу, коли супутник виявляв спалахи, країна-порушник брала на себе відповідальність за випробування. Але 1979 року все склалося інакше. Вже списаний за документами супутник в черговий раз зафіксував подвійний спалах над Атлантикою, але цього разу ніхто не зізнався в ядерних випробуваннях, і бомба, що вибухнула виявилась “нічийною”.
Але як це сталося? І хто міг бути причетним до інциденту «Вела»?
Інцидент “Вела”
У вересні 1979-го супутник «Вела 6911» зафіксував подвійний спалах над Атлантикою, що могло означати лише те, що там було проведено випробування ядерної зброї. Також акустичний удар зафіксували гідрофони, розставлені США в Атлантичному океані для відстеження радянських підводних човнів. За їхніми даними, вибух був потужністю 2-3 кілотони.
Дивно, але американські літаки, що прибули на місце події, не змогли знайти там сліди ядерної бомби, що недавно вибухнула. Рівень радіації був абсолютно нормальним. Вчені вирішили, що це могло статися через вітер, який забрав ядерні опади у бік Австралії. Пізніше цей факт непрямо підтвердили: дослідження показали, що у щитовидній залозі у австралійських овець був присутній йод-131, який міг потрапити до них після випробування. Але це виявилося дуже слабким доказом, оскільки речовина може з’явитися не лише після вибуху ядерної бомби.
Супутник «Вела 6911»
Коли ж американці спробували з’ясувати, чи не випробовував хтось ядерну зброю в області Атлантики, жодна з країн, які володіють бомбами, не зізналася. Почали з’являтися різні версії події, аж до вторгнення інопланетян. Також була думка, що супутник міг бути несправний, тому що пропрацював довше за визначений йому термін. Так чи інакше ні до, ні після інциденту супутники жодного разу не фіксували подвійні спалахи, які не були б ядерним вибухом.
Головні підозрювані
Звичайно головними підозрюваними стали країни, які не брали участь у підписанні договору. Так, наприклад, Франція неодноразово випробовувала свої ядерні бомби в атмосфері. Але найбільше підозри падало на Південно-Африканську Республіку та Ізраїль. Крім того, багато країн вважали, що вони могли співпрацювати в ядерній сфері. І підстави для цього були.
Ізраїль вів успішну ядерну програму. У 50-60 роках минулого сторіччя в країні один за одним з’явилися ядерна комісія та дослідницький центр, також там був введений в експлуатацію ядерний реактор. Крім того, ізраїльтяни зізнавались у незаконному вивезенні ядерних матеріалів з інших країн. Все це підтверджує, що Ізраїль цілком міг створити бомбу та випробувати її в Атлантиці. Але країна все заперечувала. В принципі, як і той факт, що має ядерну зброю.
У ПАР не приховували наявність бомб. Усього їм вдалося створити їх 6 штук, після чого їх усіх розібрали через майбутні зміни влади. Але коли в 90-х зброя пішла на утилізацію, було розсекречено важливі документи, і в них не було інформації про випробування. Зате якщо вірити написаному, в 1979 році вони ще не мали змоги проводити випробування.
Таким чином, навіть через десятки років винні не були знайдені. Існують лише підозрювані та непрямі докази. Можливо, «нічийна» бомба, так і залишиться нічиєю, а загадка так і не буде розгадана.