Як впливає віра у Діда Мороза на розвиток критичного мислення у дитини?

Намагаючись розібратися у темі, ми ознайомилися з декількома десятками робіт, у яких стверджувалося, що знайдено деякі відповіді. Звісно ж, їх там немає. Воно й зрозуміло, що тема вкрай складна для вивчення. Це ж треба почати з кількох хоча б сотень дітей і вести їх доти, доки вони не стануть повноцінними членами суспільства, а краще б до самої смерті, щоб побачити ще й те, як вони передають свій досвід іншим поколінням. У результаті можна знайти дослідження, які дають рівно протилежні результати.

Підтримка віри у Діда Мороза — це невинна казка чи культивування магічного мислення?

Ми не підтримуємо цю «дитячу релігію», але й не закликаємо накласти табу на Діда Мороза. Завжди любили атмосферу свята, ну а мультики на кшталт «Сніговик-поштовик», «Сарміко», «Дванадцять місяців» або «Зимова казка» і зараз із задоволенням дивитимемось. Як, загалом, і нові.

Більше того, ми впевнені, що «мракобісами» стають зовсім не тому, що в дитинстві вірять у Діда Мороза. Хтось років у 12 цілком собі збирався стати людиною-павуком, але сьогодні не вважає, що світом правлять рептилоїди.

Нам незрозуміло, навіщо дітей вчать вірити. Я, особисто, в Діда Мороза не вірив, скільки себе пам’ятаю, і що найголовніше мені ніколи не прищеплювали цю віру, навпаки, заохочуючи цікавість. З мене не робили ідіота, коли я розумів, що в блакитному кожусі з бородою, що погано тримається на гумці, переді мною стоїть сусід. Це я говорю про батьків.

Наприклад, дружина сусіда постійно намагалася зачепити фразами на кшталт «Раз він не вірить у Діда Мороза, отже ніколи не матиме подарунків на Новий Рік». Якщо дитина не вірить, у жодному разі не можна вбивати в ньому зачатки критичного мислення, щоб не зламати його в такому крихкому віці. Особливо незрозуміло, чому в моєму випадку цим займалися люди, які не мали жодного стосунку до моєї родини. Добре, що мої батьки вирішили виховувати мене інакше, і в спокійній манері пояснювали, що не так із сусідами.

З іншого боку, якщо дитина повірила в концепцію Діда Мороза, так само в жодному разі не можна її руйнувати, вказуючи «на погану роботу» критичного мислення вашого чада, виставляючи його знову ж таки ідіотом. Адже завжди можна в абсолютно м’якій формі не загострювати увагу на матеріальному існуванні цього персонажа, підігруючи, поки ця віра сама по собі не зникне, а вона зникне.

Ми вважаємо, що свято залишається святом і без чаклунства. Знаючи, що подарунки під ялинку кладуть батьки, я чекав їх анітрохи не менше, ніж якби вірив у їхню матеріалізацію там. Із задоволенням розповідав вірші одинадцятикласнику, переодягненому в Діда, будучи при цьому в ролі зайця. Це все цікава та захоплююча гра. При першому перегляді «Парку Юрського періоду» все в ті ж 12 років мені хотілося вірити в те, що це реальні зйомки.

Головне, на наш погляд, не плутати дитину, давлячи її своїм «батьківським авторитетом», щоб вона могла відрізняти реальність від казки, сприймаючи останню, як гру, від якої отримувала би таке ж задоволення, як і діти, глибше в неї занурені.