Експерти розповіли кому насправді належить мережа інтернет
Інтернет вже не розкіш, а життєво важлива послуга для мільярдів людей. А ви коли-небудь задавалися питанням: кому ж належить інтернет?
На початку свого шляху інтернет представляв собою мережу для обміну даними між двома пристроями, з’єднаними кабелем. Він був зовсім не схожий на те, чим ми користуємося сьогодні. У спробах зрозуміти, що таке інтернет і як він працює, багато людей зазнають поразки: надто вже заплутана історія всесвітньої павутини, занадто багато схожих технологій передували його народженню.
У будь-якого сервісу є власник. Платні автомагістралі належать дорожнім операторам, телефонні лінії – телефонним компаніям. А хто тоді власник інтернету? Відповісти на це питання складно з різних причин.
ЩО ТАКЕ ІНТЕРНЕТ?
Інтернет – це гігантська кількість комп’ютерів, об’єднаних в мережу, де кожен пристрій може обмінюватися даними з іншими підключеними машинами. Працює ця мережа за рахунок кабелів, телекомунікаційних вишок, орбітальних супутників і технологій зв’язку.
Комп’ютерні мережі невеликих розмірів існували ще в кінці 50-их років минулого століття. Пізніше, з винаходом комутації пакетів, в університетах, державних установах і різних компаніях стали з’являтися більші мережі комп’ютерів. До початку 90-их років інтернет став доступний людям усього світу як послуга для особистого користування.
Все це і призвело до появи інтернету в тому вигляді, в якому ми його знаємо сьогодні.
У ІНТЕРНЕТУ НЕМАЄ ОДНОГО ВЛАСНИКА
У певному сенсі інтернет – це більше абстрактне поняття, ніж фізична сутність. На нього немає ні патенту, ні авторських прав: засновник всесвітньої павутини англієць Тім Бернерс-Лі відмовився патентувати свій винахід щоб залишити його безкоштовним і доступним для всіх. Лише деякі складові інтернету (дата центри, кабелі, супутники, маршрутизатори та ін.) належать незліченній кількості людей, компаній і держустанов.
Тому правильніше поставити питання по-іншому: кому належить інфраструктура мережі інтернет?
КОМУ НАЛЕЖИТЬ ІНФРАСТРУКТУРА ІНТЕРНЕТУ?
Найбільші провайдери інтернет-зв’язку (ISP) мають у своєму володінні найбільші частини інтернет-інфраструктури. До них відносяться точки доступу до мережі, кабельна розводка і маршрутизатори.
Сьогодні протяжність підводних кабелів становить понад 1,12 мільйона кілометрів – ними можна повністю обернути навколо екватора 27 разів!
Оскільки телефонні мережі і головна інтернет-магістраль тісно пов’язані, найбільші телекомунікаційні компанії (наприклад, американські AT & T, Spring і CenturyLink) володіють значними частинами опорних мереж інтернету.
TIER-1 ОПЕРАТОРИ (ІНТЕРНЕТ-ПРОВАЙДЕРИ 1-ГО РІВНЯ)
Інтернет-провайдери 1-го рівня володіють найбільшою кількістю адрес IPv4 у всьому світі, і їм належить основна частина обладнання, пов’язаного з доступом в мережу. Зазвичай магістральні провайдери надають свою інфраструктуру в оренду більш дрібним операторам, які потім продають доступ в інтернет кінцевим користувачам.
До Tier-1 операторів відносяться Level 3 (США), Cogent (США), Telia Carrier (Швеція), NTT (Японія), GTT (США), Tata Communications (Індія) і Telecom Italia (Італія).
Цікавим і несправедливим є факт, що будівництво основної частини інтернет-інфраструктури (будівництво вишок, кабельна розводка і ін.) велося на гроші платників податків, після чого готові мережі зазнали приватизації приватними компаніями. В даний час в державній власності знаходиться зовсім невелика частина інфраструктури інтернету.
Крім своєї основної діяльності Google, Microsoft, Facebook і Amazon також купують і розробляють міжконтинентальні оптоволоконні кабелі. Разом вони володіють майже 10% підводних кабелів. Деякі критики вважають їх вплив надто масштабним і небезпечним, так як є ймовірність, що і без того могутні корпорації можуть отримати повний контроль над інтернет-сферою.
ХТО КОНТРОЛЮЄ І РЕГУЛЮЄ ІНТЕРНЕТ-ПРОСТІР?
Особливості інтернету сильно ускладнюють його регуляцію. Значною мірою він є неконтрольованим і самоврядним простором. Немає єдиної централізованої організації, яка стояла б на чолі всього інтернету.
Якщо коротко, то інтернет працює наступним чином. Інформація розсилається у вигляді пакетів. Зв’язок між пристроями ведеться за рахунок інтернет-протоколу – зведення правил, що забезпечують комунікацію. Серед безлічі різних маршрутів інтернет-протокол вибирає шлях, щоб направити пакет даних в пункт призначення.
Спроби регулювати інтернет робилися не раз. Уряди різних країн намагаються управляти доступною їм частиною веб-інфраструктури з різних причин. Зазвичай це стосується незаконних або шкідливих даних. Обмежувальні заходи застосовуються або на рівні контенту (закриття сайту з небажаним вмістом), або на рівні користувача (кримінальні звинувачення за поширення нелегальних матеріалів).
Таким чином, в урядів є можливість в деякій мірі керувати інтернетом за допомогою законів і протидіяти онлайн-піратству і поширенню нелегального контенту. Деякі країни вводять цензуру в політичних цілях, тим самим підігріваючи в суспільстві занепокоєння щодо свободи слова та поширення інформації, а також з приводу того, як авторитарний режим може позбавити своїх громадян комунікаційних можливостей.
Ще один прояв контролю над інтернетом – передача даних через інфраструктуру, що належить різним групам. Великі оператори в змозі заборонити трафік або стягувати плату за послуги, що надаються їх обладнанням. Але замість цього вони укладають угоди, які дають користувачам можливість безкоштовно використовувати мережі один одного.
ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ СТАНДАРТИ ІНТЕРНЕТУ
Не всі організації прагнуть тільки контролювати і забороняти. Є і групи людей, які займаються розробкою і просуванням загальних стандартів для інтернет-технологій. Однією з таких організацій є WC3 (Консорціум World Wide Web). Вона публікує стандарти для веб-розробки, мета яких – забезпечити веб-доступність, уніфікацію інтернет-інфраструктури та управління даними у всій галузі.
Інша організація – ICANN (Міжнародна корпорація з присвоєння доменних імен і IP-адрес) – займається координацією і підтримкою ключових баз даних, забезпечуючи стабільність, безпеку і працездатність всесвітньої мережі.
Крім них існують Адміністрація адресного простору Інтернет (IANA), Інженерна група Інтернету (IETF), Рада з архітектури Інтернету (IAB), Дослідницька група інтернет-технологій (IRTF) і Асоціація стандартів IEEE. Кожна з цих організацій відіграє роль у розвитку інтернету шляхом розробки стандартів, безпосереднього контролю над ключовими галузями або підтримки баз даних, які важливі для безперебійної роботи інтернету.
ІНТЕРНЕТ-ПРОВАЙДЕРИ І МЕРЕЖЕВИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ
Концепція мережевого нейтралітету полягає в тому, що веб-провайдери повинні однаковим чином звертатися з усіма видами інформації. Згідно з принципами нейтралітету, їм не слід схиляти користувачів вдаватися до послуг певних постачальників контенту.
Мережевий нейтралітет має і захисників, і противників. Юридичні баталії щодо нього час від часу спалахують в різних куточках світу. Прихильники концепції стверджують, що без мережевого нейтралітету дрібним розробникам доведеться зникнути, що неминуче призведе до монополії в сфері контенту. З цієї причини в багатьох країнах діють антимонопольні органи, створені з метою не дати ні одному провайдеру монополізувати ринок.
У той же час частина технологічних експертів дотримується думки, що мережевий нейтралітет неефективний. Техногіганти на зразок Google, Amazon і Facebook вже мають великий вплив.
На Google і Facebook зараз припадає понад 70% трафіку. На хмарній платформі Amazon Web Services функціонує близько третини інтернет-послуг.
КОМУ НАЛЕЖАТЬ ДАНІ?
Питання правової власності на дані, або інтелектуальна власність, теж викликає в суспільстві дебати. Суперечки навколо звички технологічних компаній збирати масиви даних про своїх користувачів породили питання про те, хто ж насправді володіє цими даними.
Інформація про вашу поведінку в інтернеті збирається такими сайтами, як Facebook. Але Facebook не є одноосібним користувачем цих даних: вони можуть бути продані іншій організації для просування реклами чи інших цілей.
У пошуках відповіді на питання «кому належить інтернет?», не зайвим буде поцікавитися й іншим питанням: кому належать створювані і поширювані в інтернеті дані? Адже вони є основним джерелом монетизації і можливо контролю над інтернетом.
Право власності на цифрову інформацію – це складна тема, так як немає єдиного правила щодо того, кому вона має належати. Однак логічно припустити, що компанія, яка володіє платформою для виробництва даних, наприклад, Facebook, з юридичної точки зору і є власником цих даних.
ТАК КОМУ Ж НАЛЕЖИТЬ ІНТЕРНЕТ?
Значна частина інтернет-інфраструктури знаходиться у володінні кількох великих телекомунікаційних компаній. А значить можна сказати, що інтернет належить кільком корпораціям. Це коротка, досить точна, але не вичерпна відповідь.
На питання «хто в інтернеті влада» можна дати аналогічну відповідь: невелика група компаній. Хоча уряди різних країн і намагаються управляти деякими сферами інтернету, найчастіше їх дії не мають очікуваної ефективності: юридичні заходи не встигають за розвитком технологій. Це означає, що в даний момент тільки 4-5 компаній контролюють більшу частину інтернету.
Право власності на цифрові дані визначити складніше, ніж право власності на вишку зв’язку або прокладений кабель. Тим більше що закони на цей рахунок у всіх країнах різні. Але якщо говорити тільки про інтернет-дані, їх власниками є компанії, чиїми ресурсами ці дані були створені. Здебільшого це ж самі організації, що володіють інфраструктурою і ведуть контроль за інтернет-сферою.