Навіщо американці серед боліт збудували величезну злітно-посадкову смугу?
Регіон Еверглейдс, що знаходиться в американській Флориді, багатий на карстові воронки, болота, крокодили і змій. По суті, тут нічого більше немає. Якщо не рахувати злітно-посадкової смуги завдовжки більше трьох кілометрів. Приблизно така ж довжина, до речі, у ВПП міжнародних аеропортів Лос-Анджелеса та Нью-Йорка. Що вона робить у цій глушині?
Це все, що залишилося від провальної витівки з будівництва найбільшої на планеті повітряної гавані – з шістьма ЗПС та навіть монорейковою залізницею, що сполучає всі міста східного узбережжя США. Тут мало міститися одночасно 300 літаків. Планувалося побудувати розкішні термінали – з ресторанами, готелями та, звичайно, залами очікування.
Навіщо будувати величезний аеропорт серед боліт та лісів?
Передумови для цього й справді були. Після Другої світової війни в південній частині Флориди почалася стрімка урбанізація, і влада найбільшого її міста, Майамі, стала вивчати можливість будівництва нової повітряної гавані, яка дозволила б отримати максимальну вигоду від туристичних потоків, що набирають силу. Обговорення почалися в епоху, коли пасажирські літаки літали зі швидкістю не більше 800 км/год, і аеропорти будували поблизу великих населених пунктів.
Але потім літаки почали літати швидше за швидкість звуку. Авіакомпанії та виробники побачили у цьому можливість, як тоді декларувалося, «зробити світ меншим». “Боїнг” розпочав розробку моделі “2707”, європейці – “Конкорду”, а СРСР – “Ту-144”. Проте ці літальні апарати мали серйозний вроджений недолік – їм доводилося долати звуковий бар’єр. Щоразу це супроводжувалося страшним гуркотом і ударною хвилею, наслідки яких відчувалися навіть на землі, за кілометри від події.
За період, коли авіаконструктори випробовували свої надзвукові дітища, Федеральне управління цивільної авіації США отримало близько 40 000 скарг. Постраждалі американці повідомляли про те, що в їхніх оселях ламаються шибки, а на тваринницьких підприємствах гине худоба. Про переляканих дітей і казати не доводиться. Все це призвело до того, що в 1973 перехід на надзвук над поверхнею суші в США був офіційно заборонений.
Як би там не було, якось чиновникам із Флориди здалося, що за надзвуковою авіацією майбутнє, тому вони почали шукати точку місцевості, де пекельний гуркіт і ударна хвиля не турбували б місцеве населення. Така знайшлася серед безлюдних боліт на півдні штату. Крокодили, що тут живуть, навряд чи стали б скаржитися на незручності. Злітаючи з аеропорту, літаки могли менш ніж за 3 години долітати до Південної Америки і Європи.
Однак потім, як це часто буває, з’явився вчений та обрушив грандіозний задум. Лікар Луна Леопольд за завданням держави, яка, власне, мало виділити основні гроші на будівництво, вивчив можливі наслідки роботи аеропорту для навколишнього середовища.
Висновки виявилися невтішними. Згідно з висновком, регіон Еверглейдс втратив би свою природну унікальність. Внаслідок цього тодішній міністр внутрішніх справ наклав вето на фінансування цього проекту.
Без федеральних грошей зведення амбітної споруди було неможливим. До 1970 року коштом інших інвесторів було побудовано лише одна злітно-посадкова смуга. Через деякий час “Боїнг” відмовився доводити до розуму свій проект літака “2707”, і це остаточно переконало більшість американських авіакомпаній у нежиттєздатності концепції надзвукових польотів.
Все в принципі так і вийшло. Ту-144 змогли виконати всього 55 пасажирських рейси, і вже в 1978 році перестали використовуватися з цією метою. «Конкорди» літали через Атлантичний океан до 2003-го, але теж канули в лету.
Злітно-посадкова смуга в Еверглейдс так і не прийняла жодного надзвукового літака, але без діла не залишилася. Тут проводилися змагання з драг-рейсингу, а сьогодні тут знаходиться навчальний авіаційний центр, який допомагає майбутнім пілотам відпрацьовувати зльоти та посадки.
На об’єкті працюють лише чотири людини. Джунглі, що оточують аеропорт, так і намагаються вторгнутися на його територію і відвоювати її назавжди. Колись передбачалося, що ЗПС може використовуватися для аварійної посадки шатлів, але, на жаль, від цих космічних кораблів теж свого часу довелося відмовитися.