Батько атомної бомби: хто такий Джуліус Оппенгеймер

Джуліус Роберт Оппенгеймер народився в Нью-Йорку в 1904 році у заможній родині торговця текстилем. У старших класах він жваво цікавився і фізикою, і мінералогією, і хімією, але перемогла все ж таки фізика. У 1922 році Оппенгеймер вступив до Гарвардського університету і лише через три роки отримав диплом з відзнакою. Вже на першому курсі його звільнили від загальноосвітніх предметів і дозволили як вільному слухачу пройти магістерський курс з теоретичної фізики.

Після закінчення Гарварда, 1925-го, Оппенгеймера запрошують на роботу до фізичної лабораторії Кембриджу. Щоправда, він мріяв потрапити до наставництва до Резерфорда, а взяв його сер Джозеф Джон Томсон — нобелівський лауреат з фізики 1906 року.

Макс Борн

1926-го Оппенгеймер, син єврейських емігрантів, які приїхали до Штатів з Німеччини, їде на батьківщину батьків. Він потрапляє до університету Геттінгена до Макса Борна, там він осягає секрети квантової фізики.

Там уже через рік він блискуче захищає дисертацію – за західною термінологією вона називається докторською (PhD). Це дисертація першого ступеня, захист якого включає усний тест. Джеймс Франк (нобелівський лауреат з фізики 1925 року), який приймав іспит, пізніше говорив, що був радий, що це закінчилося, тому що ще трохи, і Оппенгеймер сам почав би ставити йому питання.

Останнє – не перебільшення. Майбутній «батько атомної бомби» був людиною темпераментною, що захоплюється, рефлексує. У роки навчання студенти Борна навіть написали петицію з вимогою приборкати Оппенгеймера — під час семінарів він частенько перебивав доповідача і люто сперечався.

На межі божевілля

Під час роботи над цікавим завданням Оппенгеймер часто забував поїсти, але багато курив. При цьому він не блищав здоров’ям — закінчивши школу на рік раніше за інших, він втратив цей рік через виразковий коліт. Згодом, вже молодим викладачем, Оппенгеймер у легкій формі перехворів на туберкульоз. Це змусило його вирушити до Нью-Мексико, ранчо (згодом він купив його), і він закохався в пустелю.

Психічне здоров’я цього геніального фізика теж часом викликало сумніви. Так, під час роботи в Кембриджі він вимочив у отруйній рідині яблуко і поклав його на стіл керівнику своєї групи, з яким був у поганих стосунках. На щастя, все обійшлося і яблуко не з’їли. Однак Оппенгеймер за цю витівку призначили примусовий курс лікування у психіатра.

Емоційно розповідаючи про свої проблеми у відносинах з фізикою, вчений міг раптово накинутися на друга та почати душити його. Знову ж таки без летальних наслідків, адже друг легко відкинув худорлявого «Опі». Джуліус нерідко казав, що фізика потрібна йому більше, ніж друзі.

Тож у житті він був дивним. Коли Оппенгеймер почав викладати, колеги-професори його не любили. А ось студенти, навпаки, любили. Такою мірою, що копіювали його манеру поведінки та розмови.

Дивність Оппенгеймера не завадила йому завести сім’ю та стати батьком двох дочок. Але під час роботи над головним проектом свого життя, створенням атомної бомби з близьким він практично не бачився.

Що ще відкрив Оппенгеймер

Оппенгеймер залишився в історії як винахідник атомної бомби, хоч це не зовсім точно. 1942-го він очолив групу вчених, які працювали над створенням атомної бомби в рамках Манхеттенського проекту. Джуліус вклав у цей проект всю міць свого інтелекту, але все ж таки бомба стала результатом роботи і багатьох інших учених.

Крім цього, на рахунку Оппенгеймера чимало відкриттів у галузі теоретичної фізики. Більшість із них трапилися до початку роботи над бомбою. Ще 1927 року він розробив теорію взаємодії вільних електронів з атомами, і навіть теорію будови двоатомних молекул у співпраці з Максом Борном.

1937-го він створив каскадну теорію космічних злив, 1939-го зробив перший розрахунок моделі нейтронної зірки, 1939-го першим докладно описав фізику явища, яке сьогодні ми називаємо «чорними дірками». Ну, а потім, того ж таки 1939-го, він прийшов до «Уранового проекту» — попередника «Манхеттенського».

Бідолашні чоловічки

Робота над атомною бомбою Оппенгеймера одночасно захоплювала, і лякала. Чим ближче було завершення проекту, тим частіше він думав про його наслідки. Але темп роботи не зменшував — результат хоч і лякав, але й манив одночасно. Розповідають, що коли рішення про бомбардування Японії було остаточно ухвалене, розгублений Оппенгеймер усе повторював: «Бідні чоловічки, бідні чоловічки». Але потім суворо наставляв військових, як саме скидати бомбу, на якій висоті вона повинна вибухнути, щоб зробити максимальну руйнацію.

Після успішного бомбардування Америка тріумфувала, Оппенгеймера фактично носили на руках. Однак на той момент на нього вже навалилося усвідомлення того, що сталося. Пізніше, коли ейфорія перемоги спала, усвідомлення дійшло і до простих громадян.

Тоді 1945 року Оппенгеймер пішов з Манхеттенського проекту і приєднався до вчених, які виступали проти застосування атомної бомби. Як наслідок, відразу впав у немилість влади і навіть потрапив під слідство у 1954 році. З’ясовували, чи не співпрацював учений із «червоними», на цей час йому обмежили доступ до секретних матеріалів. Проте з 1947 по 1966 рік Оппенгеймер працював директором Інституту фундаментальних досліджень у Прінстоні, викладав, виступав із заявами проти створення нейтронної бомби. І 1963 року навіть отримав премію Енріко Фермі, засновану Комісією з атомної енергії США.

Видатний фізик помер у 1967 році від раку гортані у віці 63 років. Що його вбило насправді – куріння чи почуття провини, хто знає? Але зробити він встиг дуже багато.