У центрі мережі стільникового зв’язку знаходиться мобільний комутатор або MSC, який з’єднує абонентів при вхідних та вихідних дзвінках. Зараз це високотехнологічне, компактне і ефективне обладнання. Один комутатор здатний обслуговувати мільйони абонентів. Праобразом для мобільних комутаторів послужили телефонні станції, які пройшли еволюцію довжиною понад 100 років. Про перші такі станції ми сьогодні і поговоримо.
Перший телефон був винайдений ще в далекому 1861 році італійським вченим Антоніо Меуччі. Незважаючи на погану якість звуку, новинка привернула величезну популярність по всьому світу. Можна собі уявити, як людство сприйняло тоді можливість спілкуватися на відстані, за багато кілометрів, без необхідності робити довгі та виснажливі поїздки.
Телефони отримували все більшу популярність. Зрозуміло, що в перші роки такий вид зв’язку могли дозволити собі тільки багаті люди, але як і в міру розвитку будь-якої технології, телефонія ставала все більш доступною.
Тоді з’явилося і перша перешкода для розвитку телефонного зв’язку. Щоб створити можливість зателефонувати від одного абонента іншому потрібно протягнути індивідуальну лінію, тобто прокласти кабель між ними.
Тільки уявіть, що якщо 100 чоловік захочуть мати зв’язок з іншими 100 людьми, то для цього буде потрібно 10000 ліній. І справа навіть не стільки у вартості такої витівки і низькій ефективності, скільки в зовнішньому вигляді міст, які поступово потопали в дротах.
Відповіддю на вирішення цього питання і стали телефонні станції. З їх появою в 1877 році кожному власникові телефону був потрібний лише один кабель – до найближчої телефонної станції. Зателефонувавши до неї по цій лінії абонент говорив телефоністці (працівнику телефонної станції) куди саме він хоче подзвонити. Дізнавшись абонента телефоністка з’єднувала лінію абонента з лінією того, до кого телефонують.
Власне і сам процес з’єднання або, кажучи професійною мовою комутації, вдавав із себе включення штекера з горизонтальної панелі в потрібне гніздо на вертикальній панелі перед працівницею станції
Телефонні номери, закріплені за кожним абонентом, також з’явились в ті часи. Це полегшувало сам процес пошуку телефоністкою абонента, а також робило весь процес більш знеособленим і конфіденційним.
Звичайно ж головним обмеженням для такої ручної телефонної станції були можливості тих самих телефоністок дотягнутися до зростаючої кількості гнізд і штекерів, а також здатність вручну обслужити зростаючий обсяг дзвінків. Тому вже у 1889 році була винайдена перша автоматична телефонна станція, де роботою з’єднання абонентів займалася техніка.
