Команда дослідників під керівництвом Рональда Каппера з проєкту What If Science висунула гіпотезу, яка може пояснити загадкові зникнення кораблів та літаків у Атлантиці. На їхню думку, причиною гучних катастроф у минулому могли стати специфічні природні умови, пов’язані з викидами метану з океанічного дна.
Газова пастка для суден та літаків
Основна ідея полягає у зміні фізичних властивостей середовища. Гігантські бульбашки метану, підіймаючись на поверхню, на короткий час критично знижують щільність води. Якщо судно потрапляє в таку зону, воно миттєво втрачає плавучість і йде на дно.
Крім того, теорія припускає, що шлейф газу над поверхнею води здатний погіршувати роботу двигунів, що могло стати фатальним для легкомоторних літаків, які пролітали на низькій висоті. Автори дослідження зазначають, що подібні явища могли виникати в регіоні раніше, але згодом зійшли нанівець.
Скептицизм та реальність
Попри наукове обґрунтування, гіпотеза має слабкі місця: прямих доказів, які б пов’язували конкретні історичні аварії з викидами газу, немає. До того ж, саме поняття «Бермудський трикутник» (умовний район між Майамі, Бермудами та Пуерто-Рико) є продуктом масової культури, популяризованим статтями Вінсента Гаддіса у 1964 році та Едварда Ван Вінкл Джонса у 1950-х.
Зниження кількості таємничих інцидентів у наш час експерти пояснюють прозаїчніше: розвитком супутникової навігації, надійнішим зв’язком та точнішими прогнозами погоди, а не зникненням метанових бульбашок.
