Людство навчилося бачити активність окремих ділянок мозку, стимулювати нейрони, змінювати сприйняття за допомогою препаратів і навіть визначати ознаки свідомості в пацієнтів, які не можуть відповідати лікарям. Проте фундаментальне питання залишається відкритим: чому робота приблизно 86 млрд нейронів узагалі супроводжується внутрішнім відчуттям існування?
Крістоф Кох, один із найвпливовіших сучасних нейробіологів і дослідник Allen Institute, запропонував переглянути звичний спосіб постановки цього питання. На симпозіумі Behind and Beyond the Brain, що проходив у португальському Порту у квітні 2026 року, він припустив: можливо, мозок не виробляє свідомість у буквальному сенсі, а виконує роль своєрідного фільтра або механізму, який надає їй конкретної форми.
Це не нова доведена теорія і тим більше не відкриття, яке перевертає нейробіологію. Сам Кох визнає, що йдеться передусім про філософську гіпотезу, яку ще необхідно перетворити на твердження, придатні для експериментальної перевірки. Однак особливу увагу до неї привертає людина, яка її висловлює.
25 років пошуків не дали остаточної відповіді
Кох десятиліттями займався пошуком нейронних корелятів свідомості — мінімальних процесів у мозку, необхідних для виникнення конкретного усвідомленого досвіду. У 2016 році він разом із колегами підсумував великий масив таких досліджень у Nature Reviews Neuroscience. Одним із висновків було те, що важливі механізми свідомого сприйняття можуть бути пов’язані насамперед із задніми відділами кори, а не лише з фронтально-тім’яною мережею, якій раніше приділяли багато уваги.
Наука дійсно знає, що свідомість тісно пов’язана з мозком. Травма певних його ділянок може змінити особистість або сприйняття. Загальна анестезія здатна вимкнути усвідомлений досвід, а електрична стимуляція мозку — викликати відчуття, образи або рухи.
Але для Коха тут залишається принципова прогалина. Знання того, які нейрони активуються, коли людина бачить червоний колір, не пояснює, чому ця електрохімічна активність супроводжується самим суб’єктивним відчуттям червоного.
У філософії це називають «важкою проблемою свідомості».
Показовою стала давня суперечка Коха з філософом Девідом Чалмерсом. У 1998 році вони уклали парі, що протягом наступних 25 років наука зможе достатньо чітко встановити механізми виникнення свідомості в мозку. У 2023 році Кох визнав свою поразку: загальноприйнятого пояснення так і не з’явилося.
А що, якщо мозок схожий не на генератор, а на приймач?
Традиційне матеріалістичне пояснення можна дуже спрощено описати так: достатньо складна взаємодія нервових клітин породжує суб’єктивний досвід.
Кох пропонує серйозніше розглянути іншу можливість. Свідомість може бути фундаментальною властивістю реальності, а мозок — структурою, яка обмежує, організовує або формує її в індивідуальний людський досвід.
Зручна аналогія — радіоприймач. Якщо пошкодити радіо, музика спотвориться або зникне. Але з цього не випливає, що сам приймач створював музичний твір. За подібною логікою залежність свідомості від стану мозку теоретично ще не доводить, що саме мозок є її первинним джерелом.
Ця ідея має давню історію. Варіанти «фільтрової» моделі обговорювалися у філософії ще наприкінці XIX століття, зокрема Вільямом Джеймсом. Сучасні прихильники такого підходу намагаються сформулювати його вже в контексті нейробіології та філософії свідомості.
Проблема очевидна: аналогія з радіо сама по собі нічого не доводить. Щоб така модель стала науковою теорією, вона повинна передбачити результат експерименту, який відрізнятиметься від передбачень звичайних нейробіологічних моделей.
Саме цього поки бракує.
Особистий досвід змусив ученого переглянути власні погляди
Цікаво, що зміна поглядів Коха пов’язана не лише з лабораторними дослідженнями.
Він описує пережитий кілька років тому незвичайний стан, коли, сидячи наодинці на пляжі, перестав відчувати чітку межу між собою та навколишнім світом. За словами вченого, цей досвід суттєво змінив його уявлення про реальність.
Кох при цьому спеціально наголошує: особисте переживання не є науковим доказом. Воно лише змусило його уважніше поставитися до філософських моделей, які раніше могли здаватися надто радикальними.
Серед них — аналітичний ідеалізм, за яким свідомість розглядається не як вторинний продукт матерії, а як фундаментальна складова реальності. Кох також закликає не відкидати автоматично різні форми панпсихізму — погляду, відповідно до якого здатність до досвіду в певному сенсі може бути фундаментальною властивістю природи.
Це частково перегукується з теорією інтегрованої інформації, над якою Кох працював разом із Джуліо Тононі та іншими дослідниками. IIT намагається пов’язати свідомість із внутрішньою причинно-наслідковою структурою системи та ступенем інтеграції інформації в ній. У 2016 році автори описували її як підхід, здатний робити конкретні, а іноді й контрінтуїтивні передбачення щодо фізичного субстрату свідомості.
При цьому IIT та ідея мозку-фільтра — не одне й те саме, і жодна з них сьогодні не є загальноприйнятим поясненням свідомості.
Що це означатиме для штучного інтелекту
Якщо припустити, що свідомість автоматично виникає зі складних обчислень, логічно очікувати, що достатньо потужна система штучного інтелекту одного дня також може стати свідомою.
Гіпотеза Коха робить ситуацію значно складнішою.
Якщо мозок не створює свідомість винятково за рахунок обчислень, збільшення кількості параметрів нейромережі, обчислювальної потужності або обсягу пам’яті саме по собі може бути недостатнім. Надзвичайно розумна система в такому випадку теоретично може залишатися абсолютно несвідомою.
Водночас із цієї гіпотези не випливає, що машина принципово не здатна мати суб’єктивний досвід. Потрібно спочатку зрозуміти, яка фізична організація взагалі необхідна для свідомості.
Найважливішого доказу поки немає
Найцікавіше в позиції Коха полягає не в твердженні, що мозок точно є «антеною свідомості». Таких доказів сьогодні немає.
Натомість один із провідних фахівців, який десятиліттями намагався знайти біологічні механізми свідомого досвіду, фактично ставить питання про те, чи правильно наука сформулювала саму проблему.
Нейробіологія досить добре показує, як мозок впливає на свідомість. Набагато важче пояснити, чому фізична система взагалі повинна щось відчувати.
Сам Кох вважає, що наступним кроком має бути не відмова від наукового методу, а навпаки — спроба перетворити подібні філософські припущення на гіпотези, які можна перевірити експериментально.
І лише якщо модель «мозку-фільтра» одного дня дасть передбачення, які підтвердяться там, де традиційні моделі зазнають невдачі, вона зможе перейти з області філософії до повноцінної науки. Поки ж це провокаційна, але цікава спроба поглянути на одну з найбільших нерозгаданих загадок людства з іншого боку.
