У культурі Південно-Східної Азії палички для їжі є неодмінним атрибутом будь-якої трапези. З їхньою допомогою їдять у Китаї, Японії, В’єтнамі, Кореї, Непалі. Місцеві жителі примудряються за допомогою цих пристроїв навіть їсти суп.
Чому в цьому регіоні поширення набули саме палички?
Хто і коли їх вигадав?
Яка філософія стоїть за використанням паличок?
Любити через перекладача
Усі люди у світі починали з найпростішого способу – їли руками, відрізаючи шматки ножем. Але поступово традиції стали відрізнятися. Європейці винайшли спочатку ложку, а потім аристократія стала витончено користуватися ножами та виделками.
В інших країнах їжу черпають шматочком коржика або в неї загортають. У Таїланді вилку використовують, щоб покласти їжу… у ложку.
Багато регіонів, як і раніше, вважають, що руки — єдиний столовий прилад. Навіть найближчі сусіди китайців – індуси їдять руками. Їхній лідер Джавахарлал Неру навіть жартома висловив своє несхвалення столовим приладам. Він сказав, що їсти за їх допомогою — те саме, що любити через перекладача.
А ось жителі Південно-Східної Азії не уявляють трапези без двох паличок. Коли та чому вони з’явилися?
Щипчики для смаження
Палички з’явилися у Стародавньому Китаї. Достеменно невідомо, коли це сталося. Але збереглися зразки другого тисячоліття до н.е.
У цих місцях не вистачало палива для ретельної термообробки їжі. А клімат не дозволяв їсти сире. Тоді мешканці створили особливу кухню. Всі продукти ріжуться дрібно, швидко обсмажуються або занурюються в киплячу рідину. Вони додають безліч спецій. Тому перші палички були не для їжі, а для приготування. Вони нагадували щипці, за допомогою яких можна було швидко перевертати страву, що готується. Вони були розщепленою гілкою або бамбуком.
Їжа – це мир
Пізніше за допомогою паличок стали не лише готувати, а й накладати їжу. А потім їсти її.
Поступово це обросло цілою філософією. За легендою це сталося після довгих років воєн та голоду. Для мешканців регіону їжа стала символ миру. Протикати її столовими приладами типу ножа, вилки або навіть металевої ложки – святотатство, оскільки вони подібні до зброї. Ложки якщо й використовувалися, то у вигляді плоских порцелянових або дерев’яних черпаків.
Їжу треба було шанобливо брати маленькими шматочками, їсти не поспішаючи, насолоджуючись миром та наявністю їжі. І тому служили палички, які дозволяли захоплювати великі шматки. Спочатку така манера вживання їжі стала частиною ритуальних трапез та урочистих обідів аристократії. Але до 6-8 століття н.е за допомогою паличок їли вже й простолюдини щодня.
Для зручності палички стали розділяти.
У ході були особливі довгі палички для господаря будинку — близько 40 см. З їх допомогою він міг вибрати найсмачніший шматочок страви. І покласти до рота шановному гостю або комусь із улюблених близьких.
Поступово палички розійшлися регіоном. Китайські та в’єтнамські довгі – близько 25 см. Японські – коротші і звужуються до кінця. Корейські – прямокутні та часто металеві. Тайванські та тибетські схожі на не заточені олівці.
У Китаї є традиція, що вже малюку 100 днів від народження дарують його перші палички і за їх допомоги дають спробувати рис.
Мідь, срібло, фарфор
У Китаї та сусідніх країнах палички могли бути з різних матеріалів – дерева, порцеляни, металу, кістки. Для захисту від отрут рекомендувалося використовувати срібні.
Але найбільшого поширення набули бамбукові .
Причиною цього стали властивості бамбука – він не має вираженого смаку та запаху, не нагрівається. А ще він швидко росте, а значить – паличок можна зробити багато, і вони дуже дешеві.
-
-
-
-
