Як же я заздрю Лавкрафту! У нього все було просто: начепив на тварюку ярлик «невимовне» або «не піддається розумінню мізерного людського розуму», відправив редактору і ходи задоволений. А я зараз дивлюся на гігантську сифонофору, і в голові одна думка: як тебе описати?
Почнемо ми з найпростішого: тварини мешкають на значній частині земної кулі, під їх контролем опинилися Тихий, Атлантичний та Індійський океани. Вони не тримаються берегів та мілин, а бовтаються на глибинах від 40 до 400 метрів. Воно і не дивно: сифонофори харчуються планктоном, а значить можуть знайти поїсти в будь-якій частині океану.
Та сама вермішель, що стояла у вас з минулого року і перетворилася на нову форму життя.
Зблизька кожна сифонофора схожа на вермішельку, що світиться, довжиною до 40 метрів. Це на 10 метрів більше синього кита! Такі розміри автоматично перетворили б нашого героя на другу по довжині живу істоту на планеті. Але є одне але. Сифонофора – це колонія із тисяч маленьких тварин.
Ось це все – один організм.
Окрема живність у складі надорганізму називається зооїдом. Вона являє собою крихітний мішечок розміром від 1 до 3 міліметрів. Без кісток, органів дихання та виділень – вкрай примітивна істота. Більшу частину зооїду становить здоровенна кишкова порожнина, у ній відбувається перетравлення спійманих тварин — маленьких рачків, мальків риб та різнокаліберного планктону. Але зооїди бувають різні, і в кожного з них своя функція. Зараз підуть дивні назви, як у другосортному фентезі, тож приготуйтеся.
Святкові салюти чудові!
Бракти обертаються навколо ствола сифонофора і захищають його ніжні тканини від пошкоджень, а також забезпечують плавучість. Нектофори ведуть всю колонію через водну товщу. Вони орієнтуються на потоки води — не мають очей та більшості інших органів чуття. Зате вони вміють із силою викидати із себе воду, штовхаючи тварину вперед. А гонофори відповідають за розмноження. Досягши статевої зрілості, вони починають викидати у воду сотні тисяч статевих клітин.
Ось ця здоровенна блямба на передньому кінці — пара нектофорів. Вони працюють як локомотив для цього величезного живого поїзда.
Але найцінніші учасники колонії — гастрозоїди. Ці персонажі становлять значну частку популяції. Вони їжу не лише їдять, а й видобувають. А ще, саме гастрозоїди перетворюють сифонофору на підводну гірлянду, адже вони вміють світитися! Так примітивні створіння приваблюють не менш примітивну здобич. А далі справа техніки — щупальцями зі стрікальними клітинами гастрозоїди захоплюють жертву і відправляють її в рот, як медуза.
Раз, два, три, морська макаронина, гори!
Вся піймана їжа частково перетравлюється в кишковій порожнині, а потім вирушає в стовбур колонії – довгу кишку, на яку кріпляться всі зооїди. Їжа дістанеться всім, адже кожна особина важлива для життя колоніальної надтварини.
Так сифонофори виглядають зблизька.
Але як вони з’являються? Насправді, цей процес у сифонофори не дуже хитромудрий. Після обміну генетичним матеріалом утворюється яйце. А з яйця утворюється личинка. Вона активно плаває кілька годин, а потім перетвориться на протозооїда — засновника нової колоні. У істоти з’являється стартер пак сифонофора – ствол і невеликий набір зооїдів. Так макаронина, що світиться, буде бороздити простори світового океану і обростати новими зооїдами, як конструктор LEGO – деталями.
Хто думав повісити люстру посеред відкритого моря?
Наша оцінка гігантської сифонофору 10/10. Це, звичайно, суб’єктивність, але ми дуже поважаємо істот, які примудряються виконувати складну спільну роботу без жодного мозку!
