Майбутній Король-Сонце, Людовік XIV народився 5 вересня 1638 року. Він став королем у віці 4 років після смерті батька Людовіка XIII. Коли Людовік був дитиною, то його мати Анна Австрійська була регентом, якій допомагав головний міністр Людовіка XIII кардинал Мазаріні.
Коли в 1661 році міністр Мазаріні помер (утримавши владу молодого короля після низки повстань), 23-річний Людовік вирішив правити самостійно, без головного міністра. Він почав вважати себе прихильником принципу абсолютної монархії, влада якого йшла безпосередньо від Бога. Він ретельно культивував свій образ та проголосив Сонце своєю емблемою. Деякі французи вважають Людовіка XIV одним з найбільших правителів Франції через збільшення престижу, військової могутності, розквіту культури та впливу їхньої країни у світі за його правління.
Але наша сьогоднішня історія не про життя Людовіка XIV.
Наша сьогоднішня історія присвячена Френсісу Селдону, ірландському 9-річному хлопчику, якого Людовік XIV відправив у в’язницю на 69 років через простий жарт.
Що це був за жарт?
У 1674 році в одиночну тюремну камеру Бастилії, (несподівано для її місцевих постояльців), кинули ірландського хлопчика у віці 9-ти років за особистим указом короля Людовіка. Ця інформація міститься в одному з найстаріших публічних французьких архівів, де зберігається досить цікавий журнал обліку ув’язнених Бастилії в період з 1670 по 1680-ті роки.
Чому так сталося? Сьогодні у багатьох істориків у Франції існує дві цікаві версії щодо цього:
- Найпоширеніша версія цієї історії свідчить, що дев’ятирічний школяр Френсіс Селдон був сином багатого ірландського аристократа, якого відправили до Франції, щоб той міг отримати першокласну освіту в Клермонському коледжі (Ліцеї Людовіка Великого). Однак, у його житті все пішло шкереберть, коли в 1674 році, Френсіс публічно пожартував про Людовіка під час королівського візиту до Ліцею. Нібито, що насправді король «лисий і вошивий» і Людовік особисто почувши цей жарт на зустрічі зі школярами, впав у неконтрольовану лють (оскільки, як і його батько, сильно комплексував через раннє облисіння і був змушений носити довгу напудрену перуку). Людовік одразу ж наказав заарештувати хлопчика, а потім кинути його в Бастилію, де тому довелося б відбувати своє покарання цілих 69 років за публічний наклеп та образу Короля-Сонця.
- Але деякі історики стверджують, що 9-річний хлопчик не пожартував публічно, а лише розвісив гумористичний плакат, що висміює звичку його вчителя-єзуїта повсюдно ставити короля вище за Бога, що також зачепило Людовика, який зі злістю зірвав цей плакат під час відвідування Клермонського коледжу. Саме у підтвердженні цієї (другої) версії існує ще один документ, де фігурує ім’я Френсіса Селдона, але вже написане у вигляді прохання про помилування та звільнення бранця особисто від Ордену єзуїтів на ім’я короля.
Що сталося з цим хлопчиком?
Коли Френсіс Селдон був ув’язнений, його батькам в Ірландії повідомили, що хлопчик безслідно зник. Сім’я Селдон багато років витратила на пошуки свого сина і жила з упевненістю, що він живий, тому вони відмовлялися підписувати будь-які папери, що Френсіс вважається зниклим або мертвим. Однак, через 30 років пошуків батьки Френсіса померли і саме йому мала дістатись вся їх величезна спадщина.
Через кілька днів про смерть ірландських багатіїв, чий син по чутках сидить у Бастилії і є спадкоємцем величезного статку, дізналися в Ордені єзуїтів і вирішили скористатися ситуацією. Декілька членів ордену зустрілися із засудженим, переконалися в його спорідненості з померлою ірландською сім’єю і вирішили укласти з ним вигідний договір. В обмін на 98% його активів, які дістануться Селдону у спадок від своєї сім’ї, Орден єзуїтів пообіцяв звернутися до короля Людовіка XIV з проханням про прохання помилування для чоловіка. Френсіс погодився на ці умови і вже через кілька тижнів вийшов на волю в 1705 (через 31 рік перебування у в’язниці, коли йому стукнуло рівно 40 років).
Френсіс Селдон повернувся до Ірландії фізично зламаною, хворою, але багатою людиною, принаймні, доки він не виконав своє підписане юридичне зобов’язання і не виплатив 98% своїх статків Ордену єзуїтів. Його подальша доля залишається невідомою.