Річ у тім, що коли з’явилися перші персональні комп’ютери, вони не мали внутрішнього жорсткого диска. Та й такого слова ще не було. У ролі накопичувача використовувалися гнучкі диски, які називають “дискети”. Усередині корпусу дискети був пластиковий диск із магнітним напиленням, який і служив накопичувачем інформації.
Як правило, комп’ютер мав два дисководи: A і B — на одному була операційна система та програми, а інший використовувався для зберігання та перенесення інформації. Після того, як з’явився класичний диск, його стали називати жорстким, адже принципи роботи у гнучкого та жорсткого дисків дуже схожі.
Сучасні операційні системи досі резервують літери A і B для гнучких дисків і починають нумерацію з диска C – так склалося історично і зміна даного параметра може призвести до збоїв застарілих програм.
