Історія Другої світової дала світові новий погляд на це питання. Сталін далеко не відразу ухвалив рішення про те, що робити з Гітлером. Відомо, що радянський лідер у ході війни докорінно змінив свої плани щодо вирішення долі Гітлера.
Що ж Сталін планував зробити із очільником фашистів? Чому він прийшов саме до такого рішення?
Що належить «за статтею»?
З юридичної точки зору питання про відповідальність особисто Гітлера та перших осіб нацистської влади було складним. Раніше таких правових проблем не виникало.
Нюрнберзький процес
Історично діяло «право найсильнішого»: переможець робить із переможеним те, що вважає за потрібне. Без суду та слідства! Стратити чи, як з Наполеоном, заслати — все на розсуд сторони, що перемогла.
Але Друга світова змусила людей інакше поглянути питання відповідальності. Думки про те, як буде влаштовано післявоєнний світ, як врегулювати та не допустити більше глобальних конфліктів, змушували шукати рішення саме у правовому полі.
Але за якими законами судити Гітлера?
Якщо за радянськими — то йому однозначно загрожував найвища міра: глава перша КК СРСР від 1926 «Злочини державні» за дії спрямовані на повалення Радянської влади. За пунктами цієї статті, до речі, і судили потім тих, хто перейшов на бік ворога. Безумовно, те, що творили фашисти на окупованих територіях, підпадало ще під десятки статей КК як у СРСР, так і в законодавстві США та Великобританії.
Але за КК країни можна судити лише громадян цієї держави.
За законами самої Німеччини, які діяли на той момент, Гітлер “нічого не порушував”. До влади 1933 року він прийшов легально, перемігши на виборах. Так, пізніше під приводом підпалу Рейхстагу він усунув від влади ліві партії. Але “почищений парламент” підтверджував законність всіх дій Гітлера.
Підпал Рейхстагу у 1933 році
За всієї тяжкості злочинів фашистів виходило, що під чинне законодавство де вони не підпадали.
Що ж робити у такому разі з Гітлером та його оточенням? В який бік хитнуться ваги?
У перші місяці війни Сталін більше схилявся до фізичного усунення, навіть розроблялися операції із захоплення чи знищення Гітлера.
Але згодом ситуація змінилася.
Коли під час війни намітився докорінний перелом, керівники країн-союзників почали замислюватися про повоєнний устрій. Кожна з них уже мріяла про новий переділ світу і своє лідируюче становище в ньому.
Сталін також думав про те, як зміцнити позиції СРСР на світовій арені після війни.
Гітлер на той час був національним героєм і лідером для німців. Якщо його фізично усуне радянська сторона, то Німеччина «хитнеться» у бік того, щоб увійти до змови з США та Великобританією та укласти мир з ними. Тоді й переможцями будуть ці західні країни.
Тому 1943 року Сталін офіційно цурається ідеї фізично усунути Гітлера.
Декларація 1943 року
Нюрнберзький процес
Ініціатива щодо юридичного вирішення питання належала американському президенту. 12 жовтня 1942 року він офіційно висловив ідею, що необхідно, по закінченні війни, влаштувати міжнародний суд над фашистськими злочинцями і застосувати до них найсуворіші заходи покарання. Список тих, кого пропонувалося судити, очолював Гітлера.
Сталін підтримав цю ініціативу, і 1 листопада 1943 року було прийнято «Декларацію про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини». Пізніше на Ялтинській конференції було погоджено рішення про юридичне переслідування фашистських злочинців та їхнє суворе покарання.
Логічним продовженням цих рішень після війни стане Нюрнберзький процес. Але Гітлер не дав можливості судити себе, прийнявши своє останнє рішення.
