Багато наших читачів, коли мова заходить про швидкості передачі даних і про стандарт 5G, справедливо відзначають, що можливостей 4G їм вистачає з головою. Дійсно, цей стандарт ще не зжив себе і стабільно розвивається, точно так як і розвиваються виробники обладнання для мобільних мереж. А чи здатні смартфони в 4G працювати на гігабітних швидкостях?
Три фактори
Щоб абоненти могли побачити такі високі швидкості повинні скластися відразу 3 фактори. По-перше, стандарт LTE повинен описувати можливість роботи пристроїв з досить швидкісними схемами модуляцій, технологіями передачі даних і протоколами взаємодії. І цей крок 3GPP виконав ще 7 років тому.
По-друге виробники обладнання повинні реалізувати всі ці напрацювання в реально функціонуючих базових станціях і налагодити серійне виробництво. І цей крок був виконаний вже давно – приблизно в 2015 році.
По-третє на ринку повинні з’явитися смартфони, здатні працювати на таких високих швидкостях. Можливо ви здивуєтеся, але перші моделі, які реально розганяються до швидкостей 1 Гб / сек з’явилися аж у 2017 році.
Сучасні смартфони
А що зараз? Впевнені, що більшість власників смартфонів, про які нижче піде мова навіть і не здогадуються на що здатні їх пристрої. Зараз у продажу є декілька десятків смартфонів, які здатні приймати дані з мережі LTE на швидкості до 2 Гб / сек. Ви не помилилися: кілька десятків.
На ринку смартфонів безліч моделей здатних працювати на швидкостях до 2 Гб / с
Про три такі смартфони ми недавно розповідали в одній зі статей. Йшлося про Xiaomi Mi 11, iPhone 12 та Samsung S21. Але це відносно дорогі моделі. Хоча є і більш бюджетні варіанти і ось лише деякі з них:
- LG V60 ThinQ 5G
- OnePlus 8
- Realme X50 Pro
- Sony Xperia 1 II
- Xiaomi Poco F3
Всі ці пристрої відносяться до 20-ої категорії LTE, максимальна швидкість передачі даних в якій сягає 2000 Мбіт / сек.
А що в реальності?
Звичайно ж, в реальній мережі і вже тим більше в Україні такі швидкості абонентам тільки сняться. Головне обмеження криється в ширині смуги частот на базовій станції. Щоб домогтися таких високих швидкостей сумарна смуга у оператора повинна становити 100-120 МГц. В реальності ж смартфонам доступні канали 20-60 МГц в сумі по всіх діапазонах.
Крім того, до 2 Гб / сек можна розігнатися лише на порожній мережі та в ідеальних умовах прийому, тобто фактично в лабораторії. У житті всі ресурси діляться між багатьма абонентами і кожному дістаються лише якісь відсотки від усього потенціалу.
На кожній мобільній станції десятки або сотні абонентів. Всі ресурси діляться між ними
Навіщо ж робити швидкісні смартфони, якщо такі швидкості в реальності досягти не можна? Все просто. У конкуренції за ресурси на базовій станції виграють ті смартфони, які здатні працювати на більш високих швидкостях.
Простий приклад
Якщо в зоні дії однієї і тієї ж станції 4G виявляться 10 абонентів, ресурси будуть розподілятися між ними не тільки за потребами і рівнем сигналу, але і за можливостями смартфонів прийняти дані на високій швидкості.
Припустимо, що максимальна швидкість передачі даних в соті – 300 Мбіт / сек. Тоді 5 старих смартфонів отримають по 10 Мбіт / сек, ще 3 сучасніших смартфона – по 30 Мбіт / сек. А найсучасніші моделі з підтримкою 20-ій категорії можуть розраховувати на 50 Мбіт / сек. У підсумку – це не 2 Гб / сек як в теорії, але в 5 разів більше ніж у інших.
Це дуже умовний приклад, але в ньому ви можете побачити як сильно може залежати швидкість від категорії смартфона.
-
-
-
-
