Українське Трудове законодавство містить чимало правил та приписів. Однак деякі з них є особливо важливими для кожного українця працездатного віку. Адже вони дозволяють звільнити працівника без жодного погодження з його боку. Щоправда, більшість ситуацій, які «розв’язують руки» роботодавцям, пов’язані із грубими порушеннями та некоректною поведінкою співробітника.
Ми вирішили познайомити читачів із найважливішими правилами, про які треба пам’ятати кожному, хто цінує свою роботу та посаду. Як йдеться у статті 40 українського Кодексу законів про працю, звільнити з роботи можуть за:
- систематичне невиконання обов’язків, перелічених у трудовому договорі та порушення робочого розпорядку. Звільнити можуть лише тих, хто вже притягався до відповідальності за такий проступок;
- прогули (відсутність на роботі понад 3 години) без поважних причин;
- відсутність по хворобі понад 4 місяці. Це правило не стосується жінок у декреті. Також звільнити з такого приводу не можуть співробітника, що має діагностовану хворобу, для якої передбачений більший строк утримання робочого місця;
- появу на робочому місці в стані сп’яніння (алкогольного, наркотичного тощо);
- крадіжку майна підприємства (вину повинні довести в суді);
- недопущення працівника до державної таємниці (якщо його посада такого доступу вимагає);
- власника підприємства, де працює громадянин, мобілізували до збройних сил.
Що стосується працівників, які захворіли чи втратили працездатність на виробництві, то їх звільняти категорично заборонено. Зробити це можна лише у випадку присвоєння їм групи інвалідності, або ж одужання.
Існує ще три вагомі причини для звільнення від обов’язків робітника, що не може бути звільнений та відмовляється самостійно перейти на іншу роботу:
- реорганізація, ліквідація чи банкрутство підприємства;
- невідповідність працівника посаді, яку він займає;
- повернення на роботу співробітника, що займав вказану посаду раніше (наприклад з відпустки по догляду за дитиною.
