Більшість сучасних міських автобусів мають двигун у задній частині кузова. Таке компонування стало звичним настільки, що мало хто замислюється над його причинами. Насправді інженери перенесли силовий агрегат назад не заради кращої керованості чи розподілу ваги. Головною метою було створення комфортнішого салону та полегшення посадки пасажирів.
Перші автобуси будували на базі вантажних автомобілів. Виробники використовували готові шасі, на які встановлювали подовжені кузови із сидіннями та вікнами. Двигун розташовувався спереду, а довгий карданний вал передавав крутний момент до задніх коліс. Така конструкція була дешевою та простою в обслуговуванні, проте мала чимало недоліків.
Як перенесення двигуна змінило міські автобуси
Переднє розташування двигуна створювало одразу кілька проблем. Силовий агрегат шумів і нагрівав простір біля водія, а карданний вал та інші механічні компоненти заважали зробити підлогу низькою. Через це пасажирам доводилося підійматися високими сходами, що особливо ускладнювало поїздки літнім людям і пасажирам з обмеженою мобільністю.
Додайте GSMinfo до джерел у Google News Щоб бачити наші публікації у своїй стрічці новин
Перенесення двигуна до задньої осі дозволило відмовитися від довгого карданного валу та звільнити значну частину простору під салоном. Завдяки цьому інженери отримали можливість опустити підлогу, збільшити корисну площу та облаштувати додаткові двері біля водія. Посадка й висадка стали швидшими, що також допомогло скоротити час зупинок на маршрутах.
Перші експерименти із заднім розташуванням двигуна проводили ще до Другої світової війни. Одним із важливих розробників став американський інженер Дуайт Остін, який створив систему кутової передачі для поперечно встановленого двигуна. У 1934 році компанія Yellow Coach залучила його до роботи та придбала відповідний патент.
У Європі важливим етапом стала поява британського двоповерхового автобуса Leyland Atlantean у 1958 році. Його конструкція дозволила розмістити пасажирські двері біля водія, що згодом сприяло поширенню автобусів без окремого кондуктора.
Чому сучасні автобуси мають низьку підлогу
Самого перенесення двигуна виявилося недостатньо для появи повноцінних низькопідлогових автобусів. Інженерам довелося вдосконалити підвіску, трансмісію та конструкцію мостів. Важливу роль відіграли автоматичні коробки передач, пневматична підвіска та спеціальні портальні осі.
Завдяки цим технологіям підлогу вдалося опустити майже до рівня тротуару. Сучасні автобуси також оснащуються системою нахилу кузова в бік зупинки, яка ще більше полегшує посадку. Водночас задні сидіння часто залишаються на підвищенні, оскільки під ними розташовані компоненти силового агрегата.
Заднє компонування має і недоліки. Двигун складніше охолоджувати, а значна маса в задній частині створює додаткове навантаження на конструкцію автобуса. Крім того, пасажири останніх рядів можуть відчувати шум, тепло та вібрації.
Електричні автобуси частково розв’язують ці проблеми, адже їм не потрібен великий дизельний двигун. Однак виникає інше завдання — розміщення важких акумуляторів. Їх часто встановлюють на даху, щоб зберегти низьку підлогу, хоча це впливає на центр ваги та навантаження на осі.
Таким чином, головним фактором у конструкції міського автобуса залишається не розташування двигуна, а зручність пасажирського салону. Саме прагнення зробити підлогу нижчою визначило розвиток громадського транспорту на десятиліття вперед.
