Людський ніс здатний розпізнавати надзвичайно малі концентрації деяких сполук сірки. Саме до них належить тіоацетон — C₃H₆S, простий тіокетон, який зовні за будовою нагадує звичайний ацетон, але замість атома кисню містить сірку. NIST наводить для нього молекулярну масу лише 74,15 г/моль.
На відміну від стабільного ацетону, тіоацетон дуже нестійкий. За даними Американського хімічного товариства, вже за температури вище приблизно −20 °C його молекули легко взаємодіють між собою, утворюючи тример — тритіоацетон — та полімери. І сам тіоацетон, і продукти його перетворення мають надзвичайно різкий запах.

Експеримент, про який говорять понад 130 років
Найвідоміша історія сталася у 1889 році у Фрайбурзі в Німеччині. Хіміки Ойген Бауманн та Еміль Фромм досліджували сполуки сірки й під час перегонки отримали речовину з настільки сильним запахом, що він поширився далеко за межі лабораторії.
У наукових описах того часу згадувалися скарги мешканців, нудота та навіть непритомність у людей поблизу. Запах нібито відчувався на відстані близько 740–750 метрів.
Згодом ця історія обросла легендою про «евакуацію цілого Фрайбурга». Однак дослідники Технічного університету Мюнхена, які перевіряли тогочасні газети, зауважують: переконливих доказів масової евакуації міста немає. Найімовірніше, пізніші перекази значно драматизували реальний інцидент.
Однієї краплі виявилося достатньо
Незвичайні властивості речовини підтвердили й значно пізніше. У 1967 році дослідники Esso у Великій Британії працювали з продуктами розкладання тритіоацетону. Після випадкового відкриття посудини на запах почали скаржитися працівники будівлі приблизно за 180 метрів від лабораторії.
Під час іншого тесту спостерігачів розмістили на відстані до чверті милі — приблизно 400 метрів. Коли в лабораторній витяжці залишили лише одну краплю речовини, запах за вітром помітили протягом кількох секунд.
У цьому й полягає незвичайність таких сірковмісних молекул: людська система нюху реагує на них навіть за надзвичайно великого розведення.
Втім, твердження про «найсмердючішу речовину у світі» слід сприймати як популярне визначення, а не встановлений науковий рекорд. Ба більше, дослідники дискутують, яка саме сполука відповідала за легендарний запах у старих експериментах. Серед кандидатів називають не лише тіоацетон, а й пропан-2,2-дитіол.
Та незалежно від переможця такого сумнівного змагання історія тіоацетону добре показує, наскільки чутливим хімічним детектором може бути звичайний людський ніс.




