А пам’ятаєте 2000-ті роки? Скільки було різних мобільних телефонів, деякі з них були просто дизайнерським шедевром. Наприклад, модель Nokia 7600 мала дуже незвичайний дизайн із кнопками з боків. Samsung SPH-N270 за дизайном була ніби щойно з інопланетного світу, а Motorola Aura мала взагалі круглий екран. Були також і розкладачки, і трансформери, і чого тільки взагалі не було – зараз же все дуже нудно в плані дизайну смартфонів. Чому ж так сталося? Чому всі смартфони як один один на одного схожі? Розбираємося.
Виробники насправді дуже довго експериментували з форм-фактором і дизайном мобільних пристроїв, але тренд задала Apple у 2007 році – це був перший iPhone. Цей пристрій був першим смартфоном у тому вигляді, в якому всі гаджети виглядають зараз. Спершу Apple висміювали – ну що це таке, немає фізичної клавіатури: скептики вважали, що такий форм-фактор був провальним.
Але вийшло все навпаки – набирати текст і керувати смартфоном через сенсорний екран було набагато зручніше, ніж через звичайну клавіатуру. Пам’ятаєте ж ці клавіатури? На кожній цифрі було кілька літер, і щоб перейти до наступної літери, яка йде на цій же цифрі, потрібно було швидко натиснути на кнопку
Поява сенсорного екрана позбавила корпус смартфона від кнопкової клавіатури – весь передній простір став займати екран: він же є і системою управління гаджетом.
Але ми дещо забули – ще до iPhone були так звані кишенькові комп’ютери (комунікатори). Наприклад, Samsung i710 – він також не мав кнопкової клавіатури, а управління було за допомогою стилуса, який вставлявся всередину апарата. Так, великі елементи меню відгукувалися на тапання пальцем, але набирати текст було неможливо – екран був дуже маленьким і літери теж. А коли стилус губився або ламався, то використовували звичайну авторучку. Кишенькові комп’ютери були недосконалі – різні операційні системи, різні виробники. Зазвичай їх використовували тільки для роботи.
Приблизно в той самий час з’явилися і планшети. Мій перший планшет не мав підтримку Wi-Fi, і щоб під’єднати його до інтернету, в комплект входив перехідник на Ethernet-кабель. Але так, мова-то у нас про смартфони…
Перші смартфони були недосконалі в плані розміру – екрани були 3,5-4 дюйми. І тут виробники почали різні експерименти з розміром пристрою. З’явилися так звані «лопатофони» – величезні телефони як планшет. Незрозуміло, чому вони були в трендах якийсь час: користуватися ними було дуже незручно, друкувати, тримаючи в одній руці смартфон, просто нереально.
І ось нарешті світ дійшов компромісу – найзручніший форм-фактор смартфона має діагональ 6-6,5 дюйма. Вона виявилася ідеальною – можна друкувати, тримаючи пристрій в одній руці.
Передня частина – завжди дисплей. До того ж виробники зараз змагаються між собою в тонкості рамок і товщині самого пристрою. З органів управління залишилися гойдалки гучності та кнопка ввімкнення, яка часто поєднує в собі дактилоскопічний сенсор.
Зараз смартфони відрізняються один від одного лише задньою кришкою – тут також витончуються дизайнери. Зазвичай по задній кришці легко впізнати, яка людина тримає iPhone у руках чи Samsung. З китайськими апаратами все складніше – їх дуже багато, тому задня кришка завжди різна. Зараз виробники намагаються випускати пристрої з великими камерами – що більше світла захопить сенсор, то якіснішими будуть фото і відео.
Варто відзначити так звані розкладачки-смартфони. Смартфон одним рухом руки розкладається і перетворюється на планшет.
Навряд чи найближчим часом на нас чекають зміни в дизайні та зовнішньому вигляді смартфонів – найімовірніше, вони такими ж залишаться. Багато хто вважає, що мине час, і смартфон зможе працювати безпосередньо з головним мозком. Але, найімовірніше, якщо і це буде, то не приживеться – як нікому не потрібна всяка віртуальна і доповнена реальність, хоча на неї багато хто якраз робив ставки.
