В СРСР однією із найпоширеніших операцій було видалення гланд. Її робили і дітям, і дорослим. Лікарі часто дуже жорстко наполягали на тому, що гланди треба видалити.
Операція була простою, але вкрай неприємною. Багато людей з колишнього СРСР згадують про неї як одну зі своїх найсильніших дитячих психологічних травм.
Сьогодні ж така операція – велика рідкість, винятковий випадок.
Чому в СРСР гланди намагалися видалити всім, а зараз практично повністю відмовилися від такої масштабної практики?
Чим мотивувала радянська медицина свою ворожість до цього органу?
Потерпиш, не маленький!
Запалення гланд або мигдаликів — тонзиліт, що досить часто зустрічається як у дитячому, так і в дорослому віці.
При вірусних, бактеріальних та застудних захворюваннях цей парний орган у гортані багаторазово збільшується, перекриваючи частину дихальних шляхів, ускладнюючи ковтання та викликаючи сильний дискомфорт.
У СРСР такі ознаки вважалися прямим показанням на операцію з видалення гланд – тонзилоектомію.
Проводили її досить жорстко без анестезії. Вважалося, що досить сильний дискомфорт людина має просто терпіти, не розбазарюючи державні кошти на знеболювальні препарати.
Дорослі цілком і могли терпіти. Хоча сьогодні навіть при лікуванні зубів прийнято ставити знеболюючий укол, щоб не завдавати людині непотрібних страждань.
Але з дітьми ця операція в СРСР виглядала не дуже приємно. Батькам бути присутнім не дозволяли — щоб не заважали. Дитину закріплювали у спеціальному кріслі, видаляли мигдалики та відправляли додому.
Іноді батьків навіть не питали. І видалення робили у дитячому садку всім хворим дітям без особливих церемоній та пристосувань.
Єдиною радістю було те, що після операції батькам рекомендували дати дітям морозиво. Але не для психологічної підтримки, а щоб холодом зменшити набряк.
Такі операції робили сотням тисяч людей.
Але навіщо?
Помилка природи
У XX столітті медицина у всьому світі зробила гігантський стрибок уперед. Але разом з успіхами з’явилася і деяка зарозумілість. Вчені та медики-практики стали вважати, що організм недосконалий. У ньому нібито є безліч помилок та застарілих елементів. Які просто треба видалити.
Така думка була властива не лише радянській медицині. Але в СРСР помилками визнали саме апендицит і гланди.
З останніми вважалося, що вони запалюються, людина хворіє, не виходить на роботу.
Не буде мигдаликів — нема чому запалюватися, хвороба виключена.
Але чи це так?
Зовсім не атавізм
Пізніше з’ясувалося, що мигдалики в гортані – зовсім не марний орган і помилка природи.
Вони є першим бар’єром, який зустрічає інфекції. Реагують мигдалики не лише набряком. Вони починають виділяти у великій кількості лейкоцити. Це стимулює сильну імунну відповідь всього організму. Так, людина страждає від дискомфорту в горлі, але в цілому вона більш захищена від поширення інфекції по всьому організму, особливо в легені.
Статистика безжально свідчила, що люди без мигдаликів у 2 рази частіше починали хворіти на інші застудні захворювання. В результаті видалення мигдаликів призводило до зворотного від очікуваного ефекту: імунітет падав, захворюваність зростала.
Пізніше з’ясувалося, що гланди мають ще одну найважливішу функцію — вони беруть участь у кровотворенні. Сьогодні вчені порівнюють тонзиліектомію за негативним впливом із видаленням частини здорової печінки.
Гланди видаляють і сьогодні. Але в дуже рідкісних, критичних ситуаціях, коли хронічна гнійна інфекція вже повністю порушила роботу органу.
