Цирк – не лише окреме мистецтво, а й особливий світ зі своєю субкультурою, звичаями та традиціями. Циркові династії зберігають їх багато поколінь. А кочовий спосіб життя труп у минулому призводив до взаємозбагачення циркової культури.
Поступово вона стала багато в чому міжнародною. І сьогодні в цирках світу є свої звичаї, правила та навіть забобони, які складно зрозуміти людині ззовні.
Хто стояв біля витоків правил та традицій сучасного цирку?
Чому в цирку у клоунів червоні носи, 13 – ознака удачі, а на насіння накладено табу?
Цирк з кіньми сержанта Астлея
Деякі правила та звичаї цирку ведуть свою історію від відомої трупи сержанта Астлея, яка гастролювала у XVIII столітті. Хлопчик із сім’ї столяра в англійському Бірмінгемі мріяв про кар’єру військового. І тому він досконало вивчився верхової їзди. Його кар’єра в кавалерії складалася більш ніж успішно.
Але сержант Астлей відчував, що його приваблюють не подвиги, а захоплення публіки. Його трюки на коні незмінно збирали безліч глядачів у полку, а в армії ходили розповіді про спритного акробата.
В результаті Астлей пішов у відставку в чині старшого сержанта і отримав у нагороду коня на прізвисько Гібралтар. Кілька років він гастролює країною, знайомиться з циркачами і виступає зі своїми трюками. Нагромадивши грошей, сержант купує в Лондоні невелику ділянку Halfpenny Patch на березі Темзи. І влаштовує цирк просто неба. Саме звідти пішло багато циркових звичаїв.
Коло в 13 метрів
Прекрасний вершник і дресувальник коней, Астлей облаштував ідеальне коло для арени. Виявилося, що при діаметрі 13 метрів вона дає коню можливість як слід розігнатися, але мінімізує ризик травм, спотикань і дає рівний біг.
В результаті відкриття Астлея всі цирки світу стали дотримуватися правил, що арена має бути 13 метрів. Поступово це число всі циркачі стали вважати щасливим. У багатьох цирках може бути 13 рядів у залі. Деякі трупи прагнули влаштуватися у будинках з номером 13.
Смішний і ще смішніший
Астлей не обмежувався лише їздою та трюками на конях. Він приділяв велику увагу антуражу та різноманітності номерів. Сам він став виступати в яскраво-червоній куртці, чорному капелюсі з білим плюмажем.
А щоб потішити публіку в перервах між кінною акробатикою, він придумав клоунські вставки. Він знаходив людей, які ніколи не їздили верхи. І на очах у публіки пропонував їм піднятися в сідло. Незграбні рухи, падіння радували публіку. Щоб посилити ефект Астлей став підпаювати добровольців. Так з’явилася традиція безглуздого клоуна з червоним носом, нібито від міцного, і незграбними рухами на арені.
Не клацай…
Але, крім традицій, заведених Астлеєм, з’являлися й окремі правила, яких дотримуються циркачі.
Так, наприклад, у Східній Європі, де популярне насіння, ніхто в цирку не доторкнеться до нього ні до, ні під час вистави. А вже тим паче – не їстиме.
Вважається, що через порушення цього правила можна проклацати успіх – глядачів прийде мало, і вони не будуть задоволені виставою. Справа не тільки в тому, що раніше життя трупи безпосередньо залежало від кількості проданих квитків. Циркові – це артисти, їм важливо, щоб їхнє мистецтво подобалося публіці. Тому ризикувати успіхом у глядача ніхто не стане.
З цих міркувань не можна сидіти спиною до манежу, переходити дорогу тим, хто йде на виступ, чіпати чужий реквізит, заходити на арену у вуличному взутті та проходити через її центр без діла, класти афішу на стілець або інше сидіння.
-
-
-
-
