Загадка Місяця: чому ми завжди бачимо лише один бік?

При спостереженнях за Місяцем щодня ми можемо помітити дивну закономірність: ми бачимо ту саму її сторону за винятком окремих моментів, коли ми бачимо 60% поверхні при сильних відхиленнях. Зрозуміло, багато людей, що незнайомі з основними поняттями механіки, будуть збентежені, адже не може бути такого ідеального збігу в природі. Такі міркування є приводом для розмов про те, що Місяць – це лише голограма або великий ліхтар, який крутиться навколо плоскої Землі.

Зі шкільних часів вивчення фізики нам пояснювали, що абсолютно всі тіла притягуються одне до одного: лампа до столу, людина до центру мас планети, або ж самі планети один до одного або до своїх зірок. Сила тяжіння збільшується зі збільшенням мас тіл, які притягуються, і різко зменшується при зростанні відстані між тілами. Формула, яка описує дане явище, виглядає так: Fm*MR2, де F – сила тяжіння, m і M – це маси тіл, які залучені, R – відстань між ними. Люди не притягуються один до одного через їхні маленькі маси та вплив інших, більш потужних сил.

У школі для спрощення нам говорили, щоб ми вважали, що вся маса тіла зосереджена в його геометричному центрі, і приймати той факт, що тіло правильної форми. Але й те, й інше помилковий факт, маса в основному більш-менш рівномірно розподілена по об’єкту, а сам він, за винятком наближений до правильної форми, адже Земля не ідеальна куля, а злегка плеската. Тому до нашої планети притягується не центр Місяця, а кожна його частина, і чим ближче ця частина, тим сильніше на неї діє Земля. Для спрощення, щоб не використовувати складні математичні оператори, просто поділимо Місяць на дві половини: видимий і невидимий нам. Якщо провести деякі розрахунки, з’ясується, що фронтальна сторона Місяця притягується сильніше, ніж та, якої не видно. І чим ближче відстань, тим сильніша різниця, а Земля з Місяцем розташовані досить тісно.

Починаючи з певної відстані, ця різниця може стати причиною механічної деформації супутника. Щоразу повертаючись навколо своєї осі, деформований супутник зазнає гальмування з боку приливних сил. Так працює приливне тертя. За тисячі мільйонів років такого гальмування Місяць сповільнив власне обертання настільки, що його власна кутова швидкість обертання співпала з кутовою швидкістю обертання навколо Землі. У такому положенні приливне тертя Місяця мінімальне, і тому цей стан є стабільним. Подальшого уповільнення не відбувається.

Навіть враховуючи, що Місяць від нас поступово віддаляється і орбіта його не ідеально кругова, це радикально ніяк не вплине на фактор приливних сил з боку нашої планети. Тому можна відкидати убік різні теорії змов.