Багато сучасних користувачів інтернету звикли до хороших швидкостей. Адже 20 років тому не було кабельного інтернету і весь доступ здійснювався за аналоговою телефонною лінією за технологією dial-up.
В більшості домівок українців доступ до Інтернету, що комутується, був до 2009 року, а саме до модернізації телефонної лінії, яка стала підтримувати технологію ADSL.
Щоб підключитися до мережі в ті роки, потрібен був комп’ютер, модем і гроші. В більшості українців це був знаменитий Acorp, який підключався через COM порт до комп’ютера.
До провайдера потрібно було додзвонитися у фізичному сенсі цього слова — відбувався набір номера, і якщо віддалений модем відповідав, то користувач чув знамениті модемні трелі під час встановлення з’єднання.
Другим етапом потрібно було перевірити швидкість – всього було 3 варіанти коннекту: 28,8, 36,6 і 56 Кбіт/сек. Найчастіше, був найменший варіант. Швидше за все, залежність була від навантаження на сервера провайдера, оскільки якщо з’єднувати два комп’ютери, що знаходилися в різних районах міста, то швидкість завжди була 56 Кбіт/сек.
Якщо вдалося підключитися до інтернету на хорошій швидкості, то був шанс поставити фоном якесь завантаження. До речі, за допомогою менеджерів завантаження ми завантажували з торентів програми та ігри. Іноді весь процес завантаження проходив етапами протягом 2-3 місяців. Але іншого варіанта не було – були раді і цьому.
Хоч і швидкість була дуже низька, інтернет використовували переважно для отримання потрібної інформації з роботи або навчання. А щоб веб-сторінки швидше завантажувалися, в установках браузера відключали завантаження зображень. Ні про яке відео з такою швидкістю і мови не могло бути, та й не було на той час YouTube та інших відеосервісів.
З дозвілля, в основному, були знамениті чати та форуми. Дискусії в них кипіли на різні теми. Була якась загадка розмовляти з людьми, яких ніколи не бачив і не побачиш.
-
-
-
-
