Чому радіація така небезпечна і що відбувається з тілом людини під її впливом

До 1986 року громадяни СРСР мало чого знали про радіацію. Звичайно, майже всім було відомо про бомбардування Хіросіми та Нагасакі, про дівчинку Сасакі та її паперові журавлики, про красуню японку з фільму «Москва, кохання моє», та про героїчного героя Баталова з картини «9 днів одного року». Але яких видів буває радіація і як вона впоиває на людину і живі організми загалом, люди представляли досить туманно. Знали тільки, що від радіації нічого хорошого не варто очікувати.

Чорнобильська катастрофа трохи просвітила громадян щодо цього, але люди все одно досить відносно уявляли, що таке радіація. А отримана у школі інформація швидко тікала в невідомість. Тому спершу короткий курс за видами радіації.

Усього виділяють три види природного радіоактивного випромінювання, що отримали свою назву за першими буквами грецького алфавіту.

З цих трьох видів перші два мають слабку проникність і небезпечні тільки при попаданні всередину організму. А ось гамма-випромінювання має високу проникність, і здатне долати навіть пристойний шар свинцю. Воно вкрай небезпечне для всього живого.

Вплив радіації на організми

Вплив радіації (іонізуючого випромінювання) на живі організми вивчається трохи більше століття, вся справа в тому, що відкриття природного радіоактивного випромінювання, здійснене Анрі Беккерелем, сталося в 1896 році. За цей час вдалося встановити, що в кожній точці нашої планети є природне радіоактивне тло, а найбільші шанси пережити глобальну термоядерну війну мають таргани. Також багато інших фактів.

Дія іонізуючого випромінювання позначається не лише на живих організмах, а й неживій матерії. У неживих предметах це випромінювання здатне виривати атоми з вузлів кристалічних ґрат, іонізувати діелектрики (в результаті непровідні речовини часом переходять у розряд провідників), порушується радіозв’язок, змінюється хімічний склад речовини через запуск ланцюга ядерних перетворень.

Складна молекулярна структура живих клітин чи вірусів піддається ще інтенсивнішому впливу іонізуючого випромінювання. Тут вчені розрізняють вплив на цитоплазмічні та ядерні (ті, що знаходяться в ядрі клітини) клітинні структури.

При пошкодженні клітинних структур страждають мітохондрії, лізосоми та ендоплазматична мережа, що призводить до променевого ураження клітини та може призвести до її загибелі. Пошкодження ядерних клітинних структур є ще небезпечнішим, оскільки насамперед ушкоджується ДНК. Це також може призвести як до загибелі самої клітини, так і її нащадків.

При впливі на клітину радіації, всередині неї починають руйнуватися ковалентні зв’язки, з’являються вільні радикали. Більшість маси тіла людини (та й тварин), приблизно 80%, складає вода.

Під впливом іонізуючого випромінювання звична всім Н2О розпадається на частини Н та ВІН. Ці два вільні радикали вкрай хімічно активні, вони миттєво вступають у контакти з іншими молекулами організму, викликаючи у яких незворотні зміни, які можуть призвести до загибелі клітини.

Поки пошкодження клітин незначні, вони можуть і відновитися. Приблизно те ж саме відбувається і з загиблими клітинами, завдяки клітинному поділу їм на зміну приходять інші. Але якщо вільні радикали пошкоджують багато нуклеотидів ДНК різних клітин, то нормальний процес клітинного поділу вже не може компенсувати втрати. Робота органів людини (інших живих організмів) перестає бути нормальним, різко погіршується здоров’я.

Кожна тканина має свою межу опромінення, яку вона може компенсувати. Але якщо ця межа перевищена, то обов’язково розвиваються ефекти, що призводять до погіршення здоров’я. Але крім неминучих ефектів викликаних опроміненням (тканинних реакцій), є й стохастичні (випадкові) ефекти, ймовірність виникнення яких зростає зі збільшенням отриманої дози іонізуючого випромінювання.

До стохастичним ефектів відносять ризик виникнення новоутворень (лейкоз, рак) чи передачі спадкових захворювань. Саме випадкові ефекти і далися взнаки на житті дівчинки Сасакі з Хіросіми.

Садако Сасакі знаходилася всього за півтора кілометри від епіцентру вибуху в Хіросімі. Померла за 10 років від лейкемії, яка, швидше за все, стала наслідком радіаційного опромінення.

Дівчинка зазнала впливу ядерного удару, коли у віці 2 років і 7 місяців перебувала за півтора кілометри від епіцентру. До 11 років вона була звичайною цілком здоровою та фізично розвиненою. А потім у неї розвинулася лейкемія.

Exit mobile version