У 18 столітті астрономи емпірично відкрили закономірність у відстанях від Сонця до планет Сонячної системи. З неї випливало, що між орбітою Марса і Юпітера мала бути ще одна планета. Про цю загадкову планету ми сьогодні й поговоримо.
Історія пошуку
У 1766 році німецькі астрономи Йоганн Тіціус та Йоганн Боде представили, відкриту ними, формулу, яка описувала закономірність у відстанях планет від Сонця. Те, що ця формула добре працює, довели відкриття Урана, Нептуна та Плутона у тих місцях, де вона передбачала. Але між Марсом та Юпітером довгий час нічого не знаходили.
Після тривалих пошуків, 1801 року планету таки зміг виявити Джузеппе П’яцца. Розрахунки її орбіти показали, що об’єкт перебуває точно на тій відстані від Сонця, яка передбачалася правилом Тіціуса-Боде. Новонабуту планету назвали Церера на честь покровительки Сицилії, де й працював П’яцца.
Однак у 1802 році було знайдено ще одну планету між Марсом і Юпітером, яку назвали Паллада. У 1804 році вчені виявили третю малу планету на тій самій відстані від Сонця – Юнону, а ще через кілька років була знайдена Веста. Вчених це стурбувало, оскільки замість передбаченої однієї планети вони знайшли чотири малі. Потік виявлення таких малих планет між Марсом і Юпітером не припинявся і на початку 20 століття їх було нараховано понад три сотні тіл.
Генріх Вільгельм Ольберс.
Всі ці об’єкти обертаються приблизно на одній відстані від Сонця, цей факт наштовхнув Генріха Ольберса на думку, що ці тіла могли б бути уламками однієї великої планети, яку він назвав Фаетон.
Чому Фаетон був зруйнований?
У 19 та 20 століттях гіпотез руйнування планети було чимало. Найчастіше вони з’являлися у науковій фантастиці, в якій на планеті жили розумні істоти, які зруйнували планету своїми діями. Але іноді ідеї про руйнування Фаетона з’являлися й у науковому середовищі. Вчені того часу висували різні оцінки часу загибелі Фаетона від 3,5 мільярдів років до навіть 12-25 тисяч років. Кожна передбачувана дата загибелі Фаетона пов’язувалась із катастрофами, що трапилися в геологічній історії. Гіпотези доходили до того, що астероїд, який знищив динозаврів, був уламком Фаетона.
Серед наукових версій загибелі Фаетона було небезпечне зближення з Юпітером, яке зруйнувало планету, а також зіткнення із власним супутником чи іншою планетою.
А чи був Фаетон?
Гіпотези про існування та руйнування Фаетона множилися аж до кінця 20 століття, тобто майже два століття, завдяки чому міцно закріпилися в культурі та головах багатьох людей. Весь цей час головним аргументом проти існування Фаетона було те, що для руйнування цілої планети знадобилося б надто багато енергії, якої просто не було звідки взятися. Але наприкінці 90-х на початку 00-х були проведені нові дослідження та значно точніше моделювання Сонячної системи, ніж було раніше.
З’ясувалося, що по-перше, сумарна маса поясу астероїдів становить лише 0,05% від маси Землі, чого явно недостатньо для утворення планети, а по-друге, що через гравітаційний вплив Юпітера в районі пояса астероїдів у принципі не може сформуватися планета. Сучасні дослідження астероїдів поясу свідчать, що вони мають різний хімічний склад, отже, вони можуть бути уламками одного об’єкта.
Виходячи з усього цього, сучасна наука вважає, що такої планети, як Фаетон ніколи не існувало, але різноманітні уфологи продовжують у неї вірити і будувати свої псевдонаукові теорії на її рахунок.
