Хімічну зброю активно використовували у роки Першої світової війни, війни у В’єтнамі та конфліктах по всьому Близькому Сходу.
Однак у період Другої світової війни отруйні речовини практично не застосовувалися.
Чому в такому кровопролитному протистоянні воюючі сторони відмовилися від випробуваної зброї?
Цікава історія
Першим масштабним застосуванням хімічної зброї визнається бій між союзними та німецькими військами, що стався в 1915 році на заході Бельгії.
Тоді німецькі війська, сподіваючись прорвати ворожий фронт, розпорошили на англійців 180 тон хлору. Англійські військовослужбовці, які не мали засобів захисту, отримали масове отруєння.
Від хлору постраждали понад 15 тисяч солдатів. Безповоротні втрати становили 5 тисяч осіб. Німці виконали бойове завдання, а ефект від застосування газів спонукав усі сторони конфлікту оперативно розробляти та запасатися засобами індивідуального захисту.
У певних умовах отруйні гази справді призводили до жахливих наслідків.
В сучасних війнах хімічну зброю активно застосовувало США. З 1961 по 1971 роки американці заразили 14% площі В’єтнаму: знищили стародавні мангрові ліси, і за відомостями Червоного Хреста стали причиною повільної загибелі до 3 млн. в’єтнамців.
Чому за такої ефективності отруйні гази не стали головною зброєю Другої світової війни?
Дорого та проблематично
Справа в тому, що до 1940-х років було розроблено безліч засобів та засобів захисту від хімічної зброї. Здивувати противника газовою атакою було неможливо. Це зумовлювало низьку ефективність отруйних речовин.
До того ж, газ націлений лише на знищення живої сили противника. Техніка залишається у цілісності. У цьому плані хімічна зброя поступається практичності звичайному артилерійському обстрілу.
Головна мета битви полягає не так у вбивстві солдатів противника, як у підпорядкуванні волі ворога, позбавленні бойового настрою, спонуканні його здатися. Використання зброї масового ураження викликає зворотний ефект. З погляду військової теорії, така тактика війни пробуджує почуття помсти та бажання чинити опір до останнього.
До речі, хімічні заряди створюють проблеми і для сторони, що атакує. Виробництво, зберігання та транспортування хімічних бомб та балонів – це вкрай дорогі та небезпечні процедури.
Ще одна причина — територія, яка зазнала бомбардування, виявляється зараженою. У планах німецького уряду входило заселення підкорених територій, використання захоплених ресурсів, зокрема робочої сили. Хімічна зброя для цієї мети не пасувала.
З іншого боку, союзники боролися на власній території, а тому також були обмежені обставинами.
Інакше ситуація складалася у конфліктах біля Азії та Близького Сходу, де західним державам протистояли слаборозвинені країни. Регулярна армія, партизани засобами хімзахисту забезпечені не були, а віддаленість театру війни від Європи виключала докори совісті щодо знищення мирних жителів та природи.
