Багато хто напевно чув розповіді людей, які пережили клінічну смерть. Одні в подробицях згадують вихід душі з тіла, інші описують спалах світла в кінці темного тунелю, у третіх перед очима проносяться картини прожитого земного шляху, а хтось навіть встигає зустрітися з Богом чи близькими, що померли. Західні дослідники розглядають ці спогади з наукового погляду.
Спогади про смерть
Професор-реаніматолог Сем Парніа, який працює при лікарні Нью-Йоркського університету Стоуні Брук спільно з командою дослідників-фахівців у галузі критичних станів провів дослідження, яке стало у своїй галузі наймасштабнішим за всю історію медицини. Дане дослідження було проведено на основі спогадів більш ніж 2060 осіб з Європи та США, які пережили серцевий напад та стан так званої клінічної смерті. З’ясувалося, що 46% респондентів пам’ятали процес реанімації, хоча більшість із них втратили ці спогади після того, як одужали. Двоє опитаних навіть змогли детально описати роботу лікарів щодо їхнього порятунку та оголошення про власну смерть, ніби спостерігали за тим, що відбувається з боку.
Практично всі пацієнти описують стан клінічної смерті як дуже сильне емоційне переживання, яке супроводжується загостренням слуху та зору та спотвореним сприйняттям часу. Пацієнти, які переживали в момент клінічної смерті сильний біль, відчували бажання якнайшвидше закінчити земне існування. Кінцем всіх подібних спогадів ставало повернення свідомості в тіло. В результаті аналізу зібраних даних учений дійшов висновку, що свідомість людини продовжує фіксувати процес вмирання ще кілька хвилин після того, як серце перестало битися, а головний мозок — функціонувати.
Зупинка серця ще не кінець
Втім, колеги Сема Парніа поставилися до цього дослідження критично. Доцент нейробіології Лундського університету Генрік Йорнтелль звернув увагу громадськості на те, що Сем Парніа повністю проігнорував той факт, що мозок людини функціонує кілька хвилин і після зупинки серця.
У той же час мозок людини може проявляти активність у середньому ще п’ять-десять хвилин навіть після повного припинення серцебиття та надходження у мозок кисню. Саме тому у всій західній медицині використовується такий клінічний термін, як смерть мозку, яка встановлюється у процесі двох клінічних діагностик, які проводяться з проміжком щонайменше дві години.
Як пояснює шведський учений, поки смерть мозку не зафіксована, в результаті її згасаючої активності людина може перебувати в стані приблизно такої ж зміненої свідомості, як і під час сну. Цим і можуть пояснюватися видіння, що описуються пацієнтами, які пережили клінічну смерть.
Цю думку підтверджують і фахівці Американської асоціації серця, стверджуючи, що припинення серцебиття є лише першою фазою настання смерті. Внаслідок кисневого голодування функціонування тієї частини кори головного мозку, яка відповідає за свідомість, уповільнюється, але дозволяє людині відчувати та розуміти, що вона поступово вмирає.
Як показали дослідження вченого Мічиганського університету Джимо Борджигіни, який проводив у 2013 році експерименти на щурах, в останні хвилини життя в вмираючому мозку фіксується надзвичайний сплеск нейрофізіологічної активності, що, вочевидь, породжує у вмираючого дуже гостре переживання від усвідомлення невідворотності.
Відкриття продовжуються
Проведені дослідження підтверджують: далеко не всі загадки смерті вивчені, і є підстави вважати, що після зупинки серця людина зберігає свідомість значно довше, ніж передбачалося раніше. Так, наприклад, завідувач лабораторії морфології людини при РАН Сергій Савельєв стверджує, що навіть після зупинки серця та офіційної констатації смерті гальмування клітинних процесів у головному мозку людини може тривати до кількох годин.
Існує версія, що навіть при обезголовлюванні мозок страченого продовжував жити ще кілька секунд, повною мірою відчуваючи біль і усвідомлюючи настання смерті. Втім, вчені вважають, що у випадках раптової та швидкої смерті, наприклад, внаслідок вибуху чи авіакатастрофи, людина не встигає зрозуміти, що вмирає, проте способу перевірити цю гіпотезу поки що не знайдено.
