У 1960-і роки американці здійснили один з найдивніших у світовій історії експериментів. Вони викинули на навколоземну орбіту мільйони мідних голок. Незрозумілі дії американців викликали грандіозний скандал.
Як влада США пояснили викид голок? Навіщо потрібно було засмічувати космос міддю? Яку загрозу побачила світова громадськість в дивному космічному експерименті американців? Що сьогодні відбувається з «космічними голками»?
Американці зійшли з розуму?
На самому початку космічної ери американці запустили проект під кодовою назвою «Вестфорд». За допомогою ракети-носія вони вирішили вивести на навколоземну орбіти особливий супутник системи «Мідас». У ньому знаходився контейнер з безліччю мідних голок.
Точніше голками їх назвали для простоти. Це був дрібно нарізаний мідний дріт. Його товщина була порівнянна з людським волоссям.
Спеціальний пристрій супутника мав на орбіті почати «розсипати» обрізки дроту в космосі. Перші два запуски не увінчалися успіхом: не вийшло “засіяти” дротом всю орбіту. Але з третього разу вийшло. У космосі виявилося 480 мільйонів найтонших голок.
Дії американців виглядали досить дивно і незрозумілі багатьом. Коли про експеримент стало відомо, космос вже було засіяно мідними обрізками.
Особливо люто обурення висловлював Радянський Союз. Події відбувалися в самий розпал холодної війни, на фоні протистояння і найгостріших криз.
Коли про мідні голки в космосі повідомило ТАРС, то першим припущенням було – американці намагаються створити якусь нову космічну зброю, набагато більш небезпечну, ніж атомна.
Проект «Вестфорд» здійснювався на замовлення Міністерства оборони США. Він був засекречений, але інформація просочилася в пресу. Правда, спочатку дані були неточними, повідомлялося про 350 мільйонів голок.
Крім цього американців звинуватили в авантюризмі. Засмічення найближчого космосу мідними голками могло, на думку світової громадськості, створити загрозу як для супутників, так і для жителів Землі. У той час люди ще дуже мало знали про те, як поведуть себе об’єкти в космосі. Проводити такі експерименти, як проект «Вестфорд», було в 60-ті роки схоже на божевілля.
Обурення підігрівалося ще й тим, що американці спочатку ніяк не пояснювали свої дії. Фахівці в сфері космонавтики у всьому світі ламали голови, намагаючись зрозуміти сенс викиду голок в космос.
Лише через деякий час США вирішили «порозумітися». На засіданні ООН представник США Едлай Стівенсон за завданням свого уряду спробував дати пояснення проекту «Вестфорд».
Едлай Стівенсон
Чи є зв’язок?
Стівенсон пояснив мільйони голок в космосі наступним чином. При використанні військового зв’язку на великих відстанях неминучі перешкоди. Радіохвилі посилалися вгору, відбивалися від природної іоносфери Землі і потім уловлювалися «приймачем». Такий спосіб радіозв’язку був недостатньо стабільний. Іоносфера місцями не відображала сигнал і він губився.
Військові були незадоволені цим. Адже в умовах реальних військових дій це могло стати серйозною проблемою. А обстановка в світі була настільки напруженою, що Третю світову очікували буквально з дня на день.
Тоді народилася ідея: створити навколо планети штучну іоносферу. Засіявши найближчий космос мідними голками, американці сподівалися отримати такий відображаючий пояс навколо всієї планети. Під впливом гравітації голки рівномірно розподілилися в формі Тороподібного кільця. Кожна голка ставала наче мікроскопічною антеною, що відправляє радіосигнал в потрібну точку.
Тороподібне кільце
За поясненням Стівенсона зв’язок між віддаленими об’єктами став більш стійким. Але далеко не всіх задовольнила офіційно озвучена американцями версія. Тим більше дивним було те, що після вимушеного виступу Стівенсона в ООН, проект «Вестфорд» моментально згорнули без пояснення причин.
Світова громадськість була обурена неузгодженим забрудненням американцями космосу, але з цим вже не можна було нічого вдіяти. Голки заповнили орбіту.
Голка в копиці сіна
Ймовірно проект «Вестфорд» був закритий, так як домогтися стабільності нової штучної іоносфери не вдалося. Шар голок почав досить швидко розсіюватися.
Велика частина з них входила в атмосферу Землі. Але загрози для жителів планети вони не являли, так як згорали у верхніх шарах повітря. Решта так і залишилися на орбіті в якості космічного сміття.
Але поступово стало зрозуміло, що його в найближчому космосі вже стільки, що американські мідні голки є лише малою часткою з усього, що «бовтається» навколо Землі. Але навіть такі дрібні дроти, потрапивши на швидкості в супутник або корабель, здатні нанести йому серйозні пошкодження.
