Собака для людини не просто одомашнена тварина. Собака став кимось особливим – напарником у справах, помічником, симбіотом. А іноді — колегою по роботі, членом сім’ї та навіть співрозмовником.
Буквально не варто переносити на собаки чисто людські поняття — господар, друг, близька істота.
Але ці чотирилапі вихованці демонструють вірність і безумовну відданість по відношенню до людини.
Які біологічні механізми зробили собаку ідеальним другом та партнером для людини?
У чому полягає секрет собачої відданості?
Мама та вождь
Ще в 1970-х роках Нобелівський лауреат Конрад Лоренц докладно описав сам принцип формування відданості саме у собак, виходячи з їхньої природної сутності.
Історично людина одомашнила два види тварин, схрещування яких спричинило появу собак як феномена.
Спочатку це були представники сімейства шакалі. У міру розселення людей на північ приручатися стали вовки.
Їхні змішані нащадки — предки сучасних порід.
Обидва види мають сильну біологічну прив’язку до матері.
Дитинчата потребують досить великого обсягу соціалізації. Спочатку мати для цуценят — весь світ. Вона дає їжу, захист, житло. Але ж вона й виховує, домінує над своїм потомством. Біохімічна прив’язка до матері зберігається у щенят довго.
Вовки мають ще один механізм.
Сам характер їх життя робить кожну тварину залежною від зграї. Щоб вижити, вовку потрібна достатня кількість особин у ній і жорстка ієрархія. Без останньої досить агресивні тварини не зможуть діяти злагоджено.
А без зграї — не виживуть із високою ймовірністю. Тому природа створила біохімічний механізм безумовної відданості ватажку та зграї.
Приручивши собак, людина посіла у їхній картині світу місце матері та ватажка. Господар більший, якщо він виявляє характер, то собака приймає його як голову зграї. Решту в сім’ї — як побратимів.
Вроджені механізми відданості перемикаються на людей.
Але як вони працюють на рівні біології та психофізики?
Це стало зрозуміло порівняно недавно.
Хімія кохання
Прихильність дитини до матері багато в чому визначається окситоцином, відомим як гормон кохання та щастя.
Він формує задоволення від спілкування великого та маленького, а також партнерів із загальних справ. Причому цей процес триває взаємно.
2015 року японські вчені поставили експеримент. Вони заміряли рівень окситоцину у собаки та людини після півгодини наодинці один з одним. Годувати не можна було.
Якщо людина дивилася на собаку, розмовляла з нею, грала, то рівень окситоцину піднімався в обох. Але у собаки він реально підскакував. У її природі закладена швидка прив’язка до людини за рахунок вираженого виділення гормону щастя від спілкування.
Такий механізм дозволяє цуценяті відчувати безумовну прихильність до матері, братів та сестер. Її ж тварина переносить на людину.
2016 року в Британії експеримент повторили в ускладненому варіанті. З’ясувалося, що з інших рівних у приємній ситуації взаємодії окситоцин у кішки піднімається на 12%. А усобаки – на 57%.
Запах дружби
Другий механізм -запахова прив’язка.
Собаки багато в чому орієнтуються на пахощі.
Запах ватажка чи матері запускають механізм абсолютної прихильності, що зберігається за будь-яких обставин. Навіть коли особину виховують чи подавляють.
Професор із Атланти Грегорі Бернс проводив експерименти з аналізом даних МРТ мозку собак.
Зі всіх запахів аромат господаря викликав безумовну позитивну реакцію.
Мабуть, цей механізм формується в такий спосіб. Господар, проявляючи до собаки турботу, закріплюється нею як позитивний об’єкт. Уловлювання його запаху миттєво включає радісні емоції та очікування у так званому хвостатому ядрі мозку.
